Віра Григорівна, або «просто мама», як вона сама просить її називати уже вкотре прийшла до нас з чоловіком. Ні, не в гості, бо в гості приходять пити чай, а «мама» або свекруха приходить, щоб встановити в нас дома свої порядки.
– Знову ти, Світланка, посуд на столі залишила. Ти б краще його замочила в раковині, якщо не хочеш мити.
Я натягнуто посміхаюсь. Думаю, що краще не пояснювати їй, що коли вона прийшла, ми ще снідали, тому, ясна річ, посуд помити не встигли.
– Ой, Світланко, у тебе тут чайник з накипом. Нагадаєш мені потім, я розкажу тобі, як його мити.
Я знову видавлюю із себе посмішку.
– Добре, мамо. Я так розумію, чай у нас дома ви пити вже не будете?
– Дякую, моя хороша, не буду. Я зранку звикла снідати, а не чаї ганяти.
Знову камінь в мій город. Але я не подаю вигляду, що мене це ранить.
Проходимо у вітальню, яка в нашій однокімнатній квартирі служить ще й спальнею для нас з чоловіком та півторарічного сина.
Чоловік зараз на роботі, а я в декретній відпустці. Тому можу дозволити собі жити в тому ритмі, який зручний для нас з дитиною.
Зараз восьма ранку, син тільки прокинувся, я його погодувала й хотіла привести себе в порядок, але прийшла «мама». Відповідно, постіль у нас не зібрана, дитячі речі лежать по всій кімнаті. На столі стоїть ноутбук зі стоп-кадром серіалу, який завжди включаю зранку, аби дивитись одним оком, поки займаюся ранковою рутиною.
Віра Григорівна обводить кімнату поглядом. Видно, оцінює.
– Ой, Світланко, бачу, що у тебе телефон новий.
Свекруха бере зі столу мій новенький смартфон й уважно його розглядає.
– Так! – кажу гордо, – син ваш на річницю подарував.
– Балує він тебе… То телефон, то суконь тобі різних накупить. А гроші-то йому нелегко даються! Треба вам копійку до копійки складати, а не тратити на різні дурниці. У вас же одна зарплата на всю сім’ю!
Я глибоко вдихаю. Так, чоловік працює адміністратором, втомлюється. Я до декрету працювала фельдшером – теж нелегка робота. Але ж зараз я не можу ходити на роботу. Так й кажу свекрусі.
– А от сусідська Оленка в декреті працює. У неї двоє дітей маленьких, але якось примудряється, – ніби між іншим розказує Віра Григорівна.
– Ну… Оленка – графічний дизайнер. Вона може дистанційно з дому працювати. А у мене трохи інша професія. Я так не можу. – Я намагаюсь говорити максимально спокійно.
– Фільми ти дивитись можеш… – «мама» єхидно посміхається й продовжує ранкову ревізію.
Дуже часто стається так, що мама чоловіка починає давати рекомендації молодій сім’ї. Свекрусі тяжко бачити, як чужа жінка витрачає гроші її сина. Але проблема далеко не в цьому, а в тому, що невістка й надалі продовжує бути для неї чужою жінкою.
