А рік тому я вийшла на пенсію. У мене були певні заощадження, адже я знала. Що за пенсію в нашій країни вижити нелегко. Але сталось непередбачуване

Я виховувала доньку одна. Чоловік залишив мене, коли Аліна була ще малою і з того часу, ані копійки на неї не дав. Мені було дуже тяжко, особливо у 90-ті, коли намагалась одночасно й заробити, й дитину прогодувати. Але нічого, дякувати Богу, викрутилась. Аліну на ноги поставила, заміж видала, навіть житлом забезпечила. Квартира доньці дісталась від моєї мами, її бабусі. Річ у тому, що коли моєї мами не стало і я стала законною власницею, квартиру юридично передарувала Аліні, яка якраз збиралась виходити заміж. Чоловік її, Олексій, теж небагатий хлопець, тому це житло тоді їм було якраз доречним. Я, поки працювала, намагалась завжди дітям допомагати. Коли грошима, коли щось з меблів чи побутової техніки куплю, коли м’ясо-рибу чи якісь делікатеси, на які вони собі самі шкодуватимуть грошей.

А рік тому я вийшла на пенсію. У мене були певні заощадження, адже я знала. Що за пенсію в нашій країни вижити нелегко. Але сталось непередбачуване – навесні я тяжко захворіла й кілька місяців не вилазила з лікарень. За цей час я витратила всі свої гроші, яких за моїми попередніми підрахунками повинно було вистачити на кілька років. Мені виписали ще немало дорогих ліків, які я не можу собі дозволити, тому вирішила не купувати, адже на них піде ледве не вся моя пенсія, а мені ще жити за щось потрібно.

Вчора була на черговому огляді в лікаря. Він запитав чи приймаю я ліки, що мені виписали. Довелось чесно відповісти, що ні, адже просто не можу собі їх дозволити.

«Ви не можете економити на власному здоров’ї, адже від цього залежить ваше життя, – серйозно сказав мені лікар, – зволікати вам не можна. Ви змушені приймати ці препарати. Крапка.»

Вийшовши від лікаря я просто не знала, що мені робити. З одного боку я справді хочу жити й сама розумію, що мені необхідно сьогодні ж почати приймати ліки, а з іншого – в мене в кишені сто гривень, а пенсія через два тижні. Що я можу зробити?

Тоді я вирішила зробити те, на що в іншому випадку ніколи б не наважилась – попросити грошей в доньки. Вони із зятем останніми місяця стали непогано заробляти, подумують навіть відкрити власну справу. Я за них рада, але зараз без їхньої допомоги мені просто не справитись.

Тому прийшла до Аліни й кажу, мовляв, так і так, треба купити ліки сьогодні ж, бо справа серйозна.

«Я мушу в Олексія запитати, – сухо сказала донька, – він у нас за гроші відповідає

Аліна пішла в іншу кімнату й зателефонувала зятеві, якого саме не було вдома. За кілька хвилин вона вийшла сумна.

«Олексій проти. Він каже, що ми зараз нічим не можемо допомогти. Вибач.»

Я пішла одразу, адже відчувала, як сльози підступають до очей. Чому так? Я завжди допомагала доньці з зятем, а вони відмовились. Хіба так можна? Ні, мені не за гроші образливо, я щось придумаю, я сильна, просто мене мучить те, що я нікому не потрібна.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

four + four =

А рік тому я вийшла на пенсію. У мене були певні заощадження, адже я знала. Що за пенсію в нашій країни вижити нелегко. Але сталось непередбачуване