А з Надією після мого весілля ми перестали спілкуватись. Але нещодавно я зустріла її в супермаркеті, де колись працювала. Вона… сиділа на касі.

Ми з Надією були найкращими подругами. Завжди робили все разом. Планували вступати в один виш, але я не набрала необхідної кількості балів. А подруга поступила, ще й на державну форму навчання. Вона доволі розумна, вчилась добре, тому навіть мала підвищену стипендію. Я рада була за Надію, але подруга почала аж занадто хизуватись своїми успіхами. Під час кожної нашої зустрічі вона не втрачала нагоди «випадково» нагадати, що вона найкраща в групі, або її вибрали старостою. Все це, звичайно, нічого, якби Надія не висміювала мене, що я не змогла набрати прохідного балу.

А я, коли зрозуміла, що втратила один рік навчання, пішла працювати касиром в супермаркеті. Це, до речі, було ще одним приводом для насмішок подруги, адже вона була майбутнім фінансистом. Якось після роботи я познайомилась з хлопцем, якого звали Вадим. Він був на кілька років старшим від мене й надзвичайно привабливим. Ми одразу сподобались один одному й почали зустрічатись. Уже через пів року, Вадим зробив мені пропозицію. Я поділилась радісною новиною з подругою, але та знову посміялась з мене, мовляв, виходити заміж у сімнадцять – безглуздо, адже я втрачаю свій шанс вибитися в люди. Коли я запитала у Віри чи прийде вона на наші заручини, подруга сказала, що в неї зимова сесія і їй не до мене.

Пройшло десять років. Ми з Вадимом завели трьох прекрасних дітей. На щастя, нам довелось наскладати достатню суму грошей і розпочати власний бізнес, який виявися доволі успішним. Зараз ми одна із найзабезпеченіших родин у нашому містечку. В нас велика гарна квартира з дизайнерським ремонтом, два автомобілі. Нещодавно почали будувати власний будинок. Чоловік зміг забезпечити мене всім необхідним і ніколи не відмовляє ні в чому. Я можу дозволити собі те, про що десять років тому не могла й мріяти – брендовий одяг, професійну косметику, салонні процедури. В мене є час та фінанси, щоб відвідувати косметолога та спортзал, тому без перебільшення, можу сказати, що за ці роки я з гидкого каченяти перетворилась на прекрасного лебедя.

А з Надією після мого весілля ми перестали спілкуватись. Але нещодавно я зустріла її в супермаркеті, де колись працювала. Вона… сиділа на касі. Виглядала значно старше своїх років, втомлена та недоглянута. Розговорились. Виявилось, що після закінчення навчання подруга вступила ще на один факультет – психологію. Навчалась теж чудово, але, виявляється, з двома червоними дипломами знайти достойну роботу теж буває нелегко, тому зараз Надія працює касиром, паралельно навчаючись на заочному відділенні факультету філософії.

Я думала, що обставини життя зробили її менш зверхньою, але, навпаки, побачивши мене, Надія почала висміювати, що я досі не маю вищої освіти. Я змовчала, попросила її порахувати мої покупки, які були зроблені на суму, більшу, аніж її місячна зарплата й попрощавшись, сіла у своє авто. Що ж, люди не змінюються. Ну і нехай!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

1 × one =

А з Надією після мого весілля ми перестали спілкуватись. Але нещодавно я зустріла її в супермаркеті, де колись працювала. Вона… сиділа на касі.