Але донька ночувала в мене одну ніч, потім другу, третю. Я ніяк не могла наважитись запитати в неї, в чому справа. Та одного вечора Зоряна сама розповіла мені, що сталось.

Коли Зоряна вирішила познайомити мене зі своїм нареченим, я була, м’яко кажучи, не в захваті від вибору доньки. Річ у тому, що Арсен, її знайомий, виглядав дуже підозрілим. Мені не здалось, що він любить Зоряну. Тому коли донька запросила мене на весілля, я не дуже зраділа.

Але робити було нічого, тому я змушена була погодитись з її вибором. Весілля зіграли скромне, адже ні в доньки, ні в її нареченого грошей не було. Я з чоловіком подарувала певну суму, але її було недостатньо, щоб організувати повноцінне свято.

За кілька місяців після весілля я дізналась, що Зоряна купила квартиру. Я знала, що донька збирає гроші на власне житло, але не думала, що вона захоче купувати квартиру одразу після весілля, адже в неї ще немає достатньої суми.

« Я, – каже дочка, – взяла ще кредит. Помаленьку віддамо. Зате вже є своє житло.»

Коли я запитала, чи доклав до покупки якісь гроші Арсен, Зоряна змовчала.

Я все зрозуміла, але вирішила нічого не говорити, адже розуміла, що це вже нічого не змінить. Головне, що є де жити.

Пройшов рік після покупки. Зоряна якось прибігла до мене й попросила переночувати. «Напевно, з чоловіком посварились», – подумала я, але вирішила не розпитувати, адже розуміла, що доньці й самій про це говорити не хочеться. Думала, що за кілька днів діти помиряться, адже в кожній сім’ї бувають непорозуміння й тут немає нічого дивного. Але донька ночувала в мене одну ніч, потім другу, третю. Я ніяк не могла наважитись запитати в неї, в чому справа.

Та одного вечора Зоряна сама розповіла мені, що сталось.

– Ми розлучились з Арсеном, – тихо сказала донька, витерши сльози.

– Як?! – Не могла второпати я. – Я думала, що ви просто посварились.

Зоряна подивилась на мене очима, повними суму.

– Не просто, мамо. Він зрадив мені. Й сам дізнався у всьому.

– То чому ти тут? – Не могла второпати я – В тебе ж є своя квартира.

– Немає. – Зоряна заплакала. – Ми купили її, бувши в шлюбі, тому Арсен претендує на «свою» половину і я нічого не можу вдіяти. А ще мені кредит віддавати.

Мені було неймовірно шкода доньку, але зробити нічого було не можна. Квартиру вони розділили, а кредит виплатити допомогли ми з чоловіком.

З того часу пройшло чотири роки. Зоряна вийшла заміж за хорошого чоловіка, разом з яким очікує дитину. А Арсен пішов з життя по своїй волі. Не знаю, чи це доля чи просто все стало на свої місця.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

six − five =

Але донька ночувала в мене одну ніч, потім другу, третю. Я ніяк не могла наважитись запитати в неї, в чому справа. Та одного вечора Зоряна сама розповіла мені, що сталось.