Але найгірше сталось, коли брат чоловіка закінчив навчання, одружився й повернувся в село

Я, звичайно, розумію, що родина – це святе й з ними треба рахуватись, але на мене зараз образилась всі родичі чоловіка за те, що я попросила його брата до нас більше не приїздити.

Так, звучить безсердечно, але дозвольте поясню свій вчинок. Квартиру в столиці мені купили батьки ще коли я навчалась. Мій чоловік з села, власного житла в нього не було, тому жити ми стали в мене. Його батьки допомогли зробити нам ремонт. «Це буде наш весільний подарунок», – говорили вони.

Подарунок – то подарунок. Хто ж думав, що він коштуватиме мені таких нервів. Словом, після весілля молодший брат чоловіка приїхав у столицю навчатись. І де б ви думали він жив? Правильно, у нас. А все чому? Бо свекри дали нам грошей на ремонт, то, значить, їхній син теж має право тут жити!

Але найгірше сталось, коли брат чоловіка закінчив навчання, одружився й повернувся в село. Тоді він з дружиною, а потім й з дитиною почав приїздити до нас і жити тижнями! То їм до лікаря треба, то в нього відрядження і щоб дружину з дитиною в селі не лишати він бере їх з собою. Дитина плаче, ми спати не можемо. А просинаюсь я о п’ятій ранку, бо на роботу далеко, то мушу навшпиньки по квартирі ходити, щоб гостей не розбудити. Дружина його мені нічого не допомагає, бо ж «у неї дитина мала»! Продукти ми самі купуємо, бо в гостей не гарно просити.

Вчора зателефонував брат чоловіка й сказав, що вони знову приїдуть, цього разу на два тижні, бо його з роботи на курси посилають. Але я сказала, що цього разу до нас не можна. Звичайно, це викликало бурю спротиву, але з мене досить! В нас врешті-решт не готель!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

one × 1 =

Але найгірше сталось, коли брат чоловіка закінчив навчання, одружився й повернувся в село