Але рік тому, після того, як я вийшла заміж, почала помічати, що батьки все більше й більше віддаляються один від одного. Коли я приходила до них на чай, вони сиділи зі мною по черзі, але вже не разом

Мої батьки прожили в шлюбі двадцять вісім років. Мені двадцять шість і я єдина дитина в сім’ї. Тато з мамою завжди були для мене зразком ідеальної сімейної пари. Вони ніколи не сварились. Принаймні, я ніколи не чула криків або погроз, як буває в інших сім’ях. На людях вони завжди тримались за руки й посміхались один одному. Я любила прийти до них додому, адже вже давно живо окремо, й, сидячи на кухні, розповісти їм, як пройшов день, що нового в мене сталось та які я маю плани. Вони завжди готові були підтримати й порадити.

Але рік тому, після того, як я вийшла заміж, почала помічати, що батьки все більше й більше віддаляються один від одного. Коли я приходила до них на чай, вони сиділи зі мною по черзі, але вже не разом.

Поговоривши з кожним, я з’ясувала, в чому справа. Річ у тому, що моїм батькам нудно один з одним. Раніше в них було багато спільних інтересів, щоправда, більшість з них зосереджувались на мені. А зараз я виросла й не потребую стільки їхньої уваги, як раніше. В мене своє життя, а їм разом нема про, що навіть поговорити.

«Ми хочемо розлучитись, доню, – сказала мама, коли я вивела її на відверту розмову, – але боїмось, що ти не зрозумієш. У нас з татом немає більше пристрасті й, взагалі, ніяких почуттів. Наші стосунки себе вичерпали. Так, ми глибоко поважаємо один одного, але ти сама доросла й розумієш, що однієї поваги й хорошого ставлення замало, щоб жити разом. Я не хочу бути просто сусідкою твоєму батькові, яка тільки готує, пере та прибирає. Він також заслуговує на щось більше, ніж жінка, з якою у нього просто спільна дочка. Я все ще люблю твого батька, але як людину, тому хочу, щоб він був щасливий, але без мене. Знаєш, ми намагались бути щасливими разом, але зрозуміли, що ця історія закінчена. Більше з неї витиснути не вдасться. Чи зможеш ти прийняти наш вибір?»

Так, мені було дуже непросто, але я вирішила, що люблю батьків, тому не повинна забороняти їм бути щасливими так, як вони цього хочуть.

Кілька тижнів тому мої батьки розлучились. І знаєте, що? Я ніколи їх не бачила ще такими щасливими. Мені не залишалось нічого, як побажати їм щастя! А я…а що я? Я їх люблю, тому поважаю їхній вибір!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

3 × 2 =

Але рік тому, після того, як я вийшла заміж, почала помічати, що батьки все більше й більше віддаляються один від одного. Коли я приходила до них на чай, вони сиділи зі мною по черзі, але вже не разом