Після весілля ми жили з моїми батьками, які абсолютно не втручались у наше життя. Мама в мене така, що боїться зайвий раз образити, а батько тим більше. Але ми чудово розуміли, що місця на всіх не вистачить, особливо, коли в нас народяться діти.
Тому, коли ми дізнались що тітка чоловіка, у якої не було дітей, залишила в спадщину нам цілий будинок – неймовірно зраділи. Щоправда, будинок був в іншому місті, але робота що в мене, що у Василя дистанційна, тому місце проживання не було принципово важливим. Мене навпаки втішило, що це – рідне місто чоловіка, ще й свекри на сусідній вулиці живуть, а стосунки в мене з ними тоді були чудовими, адже бачились ми нечасто, тому я думала, що так буде завжди.
Але тільки-но ми переїхали в будинок, який заповіла тітка, батьки чоловіка почали проявляти активний інтерес до нашого життя. Свекор почав приходити до чоловіка ледь не щодня й розповідати, що Василю потрібно знайти «нормальну» роботу десь на заводі, а не сидіти цілими днями за комп’ютером. І якщо чоловік міг якось категорично відповісти рідному батькові, то у моєму випадку зі свекрухою, виходило навпаки.
Галина Степанівна, крім того, що вирішила розповісти мені, чим годувати її сина, то ще й почала претендувати на мій вільний час.
– Вам би курей тут завести, – говорила свекруха, – а то місця повно, нащо вам стільки? А тут ось грядки зробите, щоб своя цибулька, петрушка.
– Галино Степанівно, – я намагалась спокійно пояснити жінці, що це не входить в наші плани, – ми тут хочемо альтанку поставити й газон зробити, а не курник з городом. Вибачте, але буде по-нашому.
Свекруха образилась й пішла. Та за кілька днів, вона, наче, мені пробачила й прийшла з пропозицією зробити входини.
– А що? – Подивилась на нас з чоловіком свекруха – Родичів далеких запросимо. У вас, благо, є де заночувати. Чоловік десять розмістити зможемо.
Ми з чоловіком переглянулись.
– Вибач, мамо, – чоловік вирішив діяти впевнено й негайно, – але якщо це наш будинок, то вирішувати, робити чи не робити входини, будемо ми. А якщо нам буде цікава ваша з батьком порада з цього або якогось іншого приводу – ми запитаємо. А поки – до побачення.
Свекор зі свекрухою добряче образились і тепер взагалі до нас не ходять. Я розумію, що треба було б з ними помиритись, але, чесно кажучи, наш спокій мені дорожчий…
