«Але ж ні, – заспокоював я себе. – Моя дружина мене кохає й не повинна повестись на гроші.»

З Іриною ми познайомились в сільському автобусі. Я, випускник інституту, їхав додому в рідне село, а вона, студентка профтехучилища, до бабусі на канікули. Сіли разом, розговорились. В процесі розмови зрозуміли, що їдемо в одне село. Домовились ввечері зустрітись й піти разом на танці.

Словом, наші стосунки зав’язались саме після того вечора, коли проводжаючи Ірину після танців, я вперше взяв її руку й сказав, що гарнішої за неї не знайти в цілому світі. Вже через рік після того вечора ми стояли в РАЦСі, де я тримав Ірину за руку вже як свою дружину.

Жити ми поїхали до мене в село, в батьківську хату. Звичайно, Ірині, яка звикла до комфортного життя в місті, це рішення далось нелегко. Я з розумінням ставився до невміння дружини поратись по господарству й намагався максимально звільнити її від тяжкої роботи. Працював я вчителем в сільській школі, а Ірина сиділа вдома, адже через рік після весілля в нас народився синочок.

Вийшовши з декретної відпустки Ірина вирішила, що теж хоче працювати, адже сидіти вдома їй набридло. Я був не проти, тим більше, що зайва копійка була не такою й зайвою. Але дружина одразу поставила мене до відома, що зароблені нею гроші вона не збирається докладати в сімейний бюджет, а витрачатиме виключно на себе. Я погодився на такі умови, аби тільки догодити жінці.

Працювати Ірина пішла секретаркою в сільраду. Мені не дуже подобалась ця ідея, адже головою сільради, тобто безпосереднім керівником Ірини був Василь, мій друг дитинства. Щоправда, ще в підлітковому віці ми з ним посварились через дівчину, яку він у мене відбив. Я розумів, що цього разу теж існує небезпека того, що історія може повторитись. Тим більше, що Василь зараз значно багатший та симпатичніший за мене. В нього хороший автомобіль, а я ходжу пішки. Він живе в гарному особняку, а я з дружиною в старій батьківській хаті. В нього багато грошей, а ми змушені економити.

«Але ж ні, – заспокоював я себе. – Моя дружина мене кохає й не повинна повестись на гроші

Як же я помилявся! Вже за пів року роботи в сільраді, Ірина прийшла й сповістила мене, що вагітна, але не від мене, а від голови сільради.

Словом, вона пішла від мене, забравши сина. А я залишився сам. Досі працюю в школі, щоправда, в іншому селі. Зрідка бачусь з сином, але й досі відчуваю біль образи. Не знаю, чи зможу я коли-небудь знову довіритись жінці!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

twenty − 5 =

«Але ж ні, – заспокоював я себе. – Моя дружина мене кохає й не повинна повестись на гроші.»