Бабуся – гість, а не головнокомандувач

Ніна Сергіївна приїхала від доньки. Вчора був день народження старшого внука – Максиму вже десять. Святкували допізна, їхати вчора додому було вже темно, автобуси не ходили, тому жінка й вимушена була залишитись на ніч в домі доньки, хоча й не дуже цього хотіла.

– Ти, мамо, тільки приїдеш й за дві години спішиш на автобус, – ображалася дочка, – залишся хоч раз переночувати, дітям треба спілкуватися з бабусею.

От Ніна Сергіївна й пересилила себе, щоб залишитись.

Ні-ні, дочку Мирославу вона любить, із зятем відносини непогані, а онуків – Максима й чотирирічну Віку жінка й взагалі обожнює.

Але все ж Ніна Сергіївна не є звичайною бабусею в класичному розумінні цього слова. Вона не дзвонить щодня, щоб запитати, як пройшов день у доньки з онуками, не приїжджає кожного першого-ліпшого разу, щоб привезти «бабусиних» пиріжків, не лізе до доньки з рекомендаціями як потрібно виховувати онуків.

А все тому, що такою вона була й матір’ю. Ні, не поганою чи безвідповідально, а просто іншою. Народила Ніна Сергіївна Мирославу у двадцять два, коли тільки вийшла заміж. Не те, щоб дуже хотіла дітей, просто завагітніла. Молоду жінку це не розчарувало, рівно так само як й не принесло шаленої радості – дитина то дитина. Народила, виростила.

Треба відмітити, що свої батьківські обов’язки Ніна Сергіївна виконувала, як годиться. Все краще – для доньки. Й одяг, й іграшки, й гуртки. Закінчила школу – оплатили з чоловіком навчання. Виходила заміж – допомогли на весілля. Але Ніна Сергіївна ніколи не лізла до доньки з надмірним виховання, саме тому сусідські матері її й недолюблювали.

– Ти що, – дивувались сусідки, – не запрошуєш дітей жити в тебе?

– Ні. – спокійно відповідала Ніна Сергіївна.

– Але ж у тебе місце є, живеш сама.

Так, чоловік Ніни Сергіївни помер і в неї дійсно було місце, аби поселити до себе доньку із зятем, але жінка навіть не думала пропонувати таке молодій сім’ї.

Нехай окремо живуть – і їм спокійніше, й мені. Я гроші краще дам.

Саме таке ставлення й обурювало сусідок Ніни Сергіївни. Бо в їхньому розумінні справжня мати – це така, яка ніколи не відпустить дітей з-під свого крила, й байдуже, що вони вже дорослі.

– А ти, Ніно, їдеш до внуків на свята? Чи вони до тебе приїжджають? – Питаються сусідки перед Новорічними святами.

– Та ні, я гроші надішлю на подарунки дітям. – Спокійно говорить Ніна Сергіївна.

– Як? – охають жінки. – Яке це свято без онуків?!

Та для Ніни Сергіївни саме наодинці з собою і є справжнє свято. Жінка все життя працює кухарем. Робота, хоча й на кухні, але, все ж, серед людей. Тому після роботи жінці ні готувати, ні говорити ні з ким не хочеться. Прийде додому, котику їсти насипле, собі чаю зробить й сидить читає, або вишиває. Зателефонує дочка – поговорить, не телефонує – Ніна Сергіївна розуміє, що та зайнята, сама не набридає зайвою увагою.

Дочка Мирослава деколи ображається на маму, за те, що лишній раз не подзвонить, не приїде, але потім, якщо добре подумати, то й заспокоїться, бо ж бабуся у них вдома – гість, а не головнокомандувач, як в інших сім’ях.

Зате зять Ніну Сергіївну обожнює. «Мені, – каже, – з тещею пощастило. Вона своїх порядків у нас дома не будує.»

Так і живуть. Кожен по-своєму, зате щасливо.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

6 + eighteen =

Бабуся – гість, а не головнокомандувач