Все життя я жила з татом та старшим братом Арсеном. Батьки розійшлись багато років тому. Мама живе у нашому місті. У неї інша сім’я, має сина трьох років. Часом спілкуємось, мама навіть запрошувала мене жити до себе, але у них квартира невелика, тому я залишаюсь з батьком. Власне, через те й брат залишився з ним. Тато забезпечує нас фінансово, але життя з ним, м’яко кажучи, не цукор.
Річ у тому, що характер в батька непростий. Може крикнути, а якщо емоції беруть верх – то й руку підняти. Мама більше не змогла терпіти його постійні безпідставні претензії та звинувачення й пішла.
На маму образи я не тримаю. Прекрасно її розумію й знаю, що це рішення їй далось нелегко. Мені було чотирнадцять, коли батьки розійшлись. Арсен був старшим на три роки. Мама хотіла забрати нас із собою та батько пригрозив судом і сказав, що аліментів не платитиме. Щоб не обтяжувати й без того нелегке життя матері, ми вирішили залишитись з татом.
Кілька місяців мама скидалася по гуртожитках та хостелах. А потім зустріла Влада. Він хороший і маму любить, тому я щиро рада її щастю.
А от моє життя разом з батьком нелегке. Окрім того, що готую і прибираю, наче проклята, у мене ще й немає права на особисте життя. Мені уже дев’ятнадцять, а батько досі жорстко контролює з ким я спілкуюсь і куди ходжу. У мене майже немає друзів, а ті, що є ніколи не були в мене вдома – тато не любить гостей.
Та кілька місяців тому я познайомилась з прекрасним хлопцем – Олександром. Ми почали зустрічатись. Зрозуміло, що таємно. Я навіть мусила записати його в телефоні, як «Віра староста», аби у батька не було зайвих запитань, хто телефонує мені пізно ввечері. А так завжди можна сказати, що дзвонила староста повідомити про зміну в розкладі занять.
Про ситуацію у своїй сім’ї я Саші ніколи не розповідала – соромно зізнатись, що дорослу доньку тато контролює. Але хлопцеві завжди було цікаво, чому я не дозволяю проводити себе додому. Він навіть жартував, що, можливо, я приховую від нього ревнивого чоловіка.
Та одного разу я все ж дозволила Саші провести мене до під’їзду. Я була певна, що тато в цей час на роботі, але він виявився вдома і все побачив з вікна.
Але, на диво, коли я піднялась у квартиру, батько нічого не сказав.
«Пронесло», – подумала я.
Та з того дня Саша не брав від мене слухавки. Я не могла второпати, що сталось. Якось під приводом того, що мені потрібно в аптеку, я вийшла з дому й поїхала прямісінько до Саші.
Він відчинив та, як виявилось, не радий був мене бачити.
Коли я все ж почала його розпитувати, що сталось, з’ясувалось, що до нього приїжджав мій брат Арсен, який представився моїм чоловіком й влаштував «розбирання», мовляв, я йому зраджую.
Я одразу зрозуміла, що це справ рук батька. Він не хоче мене нікуди відпускати, бо зручно мати вдома хатню працівницю, якій не потрібно платити, от він і присікає всі мої спроби почати самостійне життя.
Коли я змусила Сашу вислухати мене, він сказав, що з цього моменту не дасть мене в образу. Сказав, щоб я збирала речі й переїжджала до нього.
Я так і зробила, не дивлячись на погрози батька. Зараз живу у Саші й, здається, я щаслива!
