Бери котлетку, – Віра Вікторівна поклала мені обвуглений шматок м’яса прямо рукою в тарілку, – я фарш такий дешевий знайшла

Привела мене Оля з батьками знайомити. Не знаю, чому, але моя дівчина вирішила, що на другому місяці наших стосунків нам треба неодмінно познайомитись з батьками. Мої тато з мамою живуть за кордоном, тому спочатку ми пішли знайомитись до Віри Вікторівни, мами Олі.

Прийшли. Дзвонимо у двері. За дверима почувся лай собаки та лайливі слова жінки. Мені на секунду здалось, що це чоловік із жіночим голосом, який працював десь на будівництві, адже лайка була відбірна.

Відкрила нам двері висока жінка років п’ятдесяти. Вона натягнуто посміхнулась і вже лагідним голосом відповіла: «Проходьте. Рада вас бачити.»

Коли ми зайшли у квартиру, я очманів, адже не очікував, що в домі, де живуть одні жінки, може бути такий безлад. Речі були розкидані, меблі вкриті порохами, підлога липка. Я, звичайно, не надто вибагливий та охайний, але навіть мені було огидно до будь-чого доторкатись. Скрізь була собача шерсть.

Пройшовши на кухню, я побачив накритий стіл. Хоча це якось голосно сказано. Суп, в якому плавали дивні м’ясні решки та майонезний салат. Віра Василівна почала припрошувати мене до столу, але, поправді сказати, мені було огидно, адже столові прилади були брудними. Але з поваги до Олі я все ж з’їв. Мама Олі голосно говорила й все докладала мені їсти.

– Бери котлетку, – Віра Вікторівна поклала мені обвуглений шматок м’яса прямо рукою в тарілку, – я фарш такий дешевий знайшла. Сподіваюсь, що він не котячий.

Жінка голосно засміялась, а у мене зникли залишки апетиту. А потім почалось найцікавіше – допит.

– А де ти працюєш? – Запитала Віра Вікторівна, смачно облизавши пальці після котлети.

– Я – фрилансер, на себе працюю, – сказав я, вдавши, що п’ю компот.

– А багато заробляєш?

Для мене таке запитання на десятій хвилині знайомства було недоречним. Тому я трохи ухилився від відповіді.

– Просто моїй Олі, – продовжила жінка, – треба наречений забезпечений, а не будь-хто.

– Я розумію.

– І ще, – Віра Вікторівна витерла руки в халат, – бажано, щоб ти міг забезпечити моїй доньці домогосподарку, аби вона свої руки не бруднила.

Я зітхнув. В той момент зрозумів, що мої стосунки з Олею під великим знаком запитання. По-перше, за всі місяці знайомства моя дівчина жодного разу мені нічого не приготувала. Я не настоював, але зараз розумію, що це було правильним рішенням. Побувавши в Олі вдома, я побачив, що господині з неї не вийде. Адже навіть її мама ні готувати, ні прибирати не вміє. По-друге, Віра Вікторівна дала мені зрозуміти, що матеріальні блага для них в пріоритеті.

Того вечора, прощаючись з Олею та її мамою, я зрозумів, яка дівчина мені потрібна і це точно не Оля. Правду кажуть: хочеш побачити жінку в старості – подивись на її маму.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

six + 14 =

Бери котлетку, – Віра Вікторівна поклала мені обвуглений шматок м’яса прямо рукою в тарілку, – я фарш такий дешевий знайшла