А Василь, непотрібний жінці й дітям, у яких від нового «тата», який міг їх на море завести, аж очі світилися, змушений був жити по гуртожитках й орендованих кімнатах, адже свою квартиру залишив дітям. Якийсь час, бувши зовсім без грошей, брат жив у мене, спав на підлозі в коридорі.
Та, з часом, Василь зміг взяти себе в руки й почав непогано заробляти. Спочатку влаштувався автомеханіком, й всі зароблені гроші віддав дітям. Вони, звичайно, коли отримували від батька подарунки, говорили, що він найкращий татко на світі. Та коли подачок з боку брата не було – племінники любили більше вітчима.
Отак Василь і намагався заробити любов дітей. Неправильно, можливо, але робив, як умів.
Та якось я підказала брату почати робити заощадження.
– Я для дітей стараюсь. – Говорив Василь.
– Зрозумій, Василю, – намагалась його переконати я, – діти твої не живуть у злиднях. У них є все необхідне. Допомагай їм, звичайно, але треба й про своє майбутнє подумати.
Як не дивно, але брат дослухався до моєї поради. За кілька років він зміг відкрити свою СТО, а з часом – ще одну.
Дітям Василь і надалі продовжував допомагати, хоч вони вже давно виросли й створили свої сім’ї. Звикнувши з дитинства до всього готового, племінники тільки й могли жити коштом батька або вітчима.
А Василя вони ні в що не ставили. Навіть з днем народження не вітали, не кажучи вже про те, щоб просто подзвонити запитати, як справи у батька.
– Ти б, Василю, про особисте життя подумав, – говорю якось брату.
– Як? – Здивувався він – У мене ж діти!
– Діти твої тебе на старості не доглянуть, – кажу.
На щастя, брат зробив висновки й за кілька місяців одружився з хорошою скромною жінкою, з якою вони зараз чекають дитину.
Мені приємно бачити, чи не вперше в житті, брата таким щасливим!
А племінники… вони зараз, зрозумівши, що у батька з’явилась нова стаття витрат в особі дружини й майбутньої дитини, й, взагалі, перестали з ним спілкуватись. Та, напевно, так і краще!
