Будь добрим з усіма

Молодість — це чудовий період в житті кожної людини. Та на жаль вона не вічна. Усі ми постаріємо рано чи пізно.  Тому важливо пам’ятати про це. Потрібно обдумувати, що і як ми вчиняємо стосовно людей похилого віку.

До чого я все це веду? Так ось, хочу поділитись історією з життя однієї сім’ї. Прочитайте і спробуйте поставити себе на місце цього дідуся, відчути те, що відчував він. Якщо у вас, чи у ваших знайомих погані стосунки з літніми людьми, то негайно змінюйте своє ставлення до них.

На околиці села розмістився невеличкий будинок. Там проживав Віктор з дружиною Аллою та дочкою Богданою. З ними мешкав також старенький дідусь. Алла недолюблювала старого, стверджуючи, що він займає купу місця в домі. Дід мав великий живіт і завжди щось голосно бубонів. У свою чергу, Віктор інколи захищав старого, промовляючи: “Ну де ж йому ще бути? Не викидати ж його на вулицю!” 

“Живучий наш дід виявився. Треба б його в дім пристарілих віддати” – відповідала Алла.

Наслухавшись таких розмов від батьків, Богдана й сама стала вважати, що дід зайвий у їхньому домі й бездарно займає місце в будинку. І це попри всі зусилля бідолахи, бути корисним і допомагати сім’ї. Кожного ранку, він прокидався швидше, щоб приготувати легкий сніданок (зазвичай це була яєчня з ковбасками) і заварити чаю. Дідусь проводжав Богдану в школу, а її батьків на роботу. Потім приглядав за будинком. А коли Богдана поверталася зі школи, то її чекав розігрітий обід.

За таку турботу онучка завжди говорила діду спасибі й цікавилася: “А ти їв щось сьогодні, дідусю?”

— Їв, Богданко, їв. Все добре, ти за мене не хвилюйся.

Вони сиділи й мило бесідували. Дівчина ділилась своїм шкільним життям, а дідусь уважно її слухав. Іноді навіть давав дуже цінні та розумні поради.

Якось до Богдани зайшла подруга. Дівчину звали Настя. Вона була вихованою і ввічливою, тому одразу ж привіталась з дідусем.

— Проходь! З дідом не обов’язково вітатись, — промовила онука.

— Це як? У нас завжди всі вітаються з бабусею. Бабуся в нашому домі найголовніша, — відказала Настя.

— Найголовніша? — здивувалася Богдана.

— Ну вона ж уже старенька. Усіх нас виховала. Ми ніколи її не ображаємо. У тебе ж хороший дідусь, я бачу. То навіщо так ставишся до нього? — спитала у Богдани дівчина.

— Та звичайно я до нього ставлюсь. Ми всі в домі так відносимось до діда. І тато, і мама, і я. Ми звикли так.

Після цієї розмови, Богдана довго думала про те, як насправді їхня сім’я ставиться до дідуся. Єдиним і правильним висновком було те, що дуже часто всі вони не були привітні до старого, не вітались з ним, кричали й рідко казали спасибі. А про подарунки для нього навіть не варто й говорити. Він старий, нікуди не ходить, то навіщо йому щось купляти.

 Одного разу Богдана наважилась спитати у батьків: “Чому ми так погано відносимось до діда? Адже він нічого страшного не скоїв нам. Та ще й готує для нас сніданки й завжди розігріває їжу коли ми приходимо! Та на заміну ми не даємо йому турботи!”

— Ти, що, осуджуєш власних батьків? Будеш нас життя вчити? – розлючено нагримала на неї мати.

Дідусь чув всю цю розмову, тому сказав:

— Ви, що творите? Донька ваша то росте! Тішитись треба. На вас теж старість чекає. Що зараз посієте, такі плоди й позбираєте в старості. І обернувшись пошкандибав до своєї кімнати.

Інколи до кімнати дідуся заходила Богдана. Вона щиро дивувалась, чому обличчя дідуся таке змарніле.

— Діду, чому твоє лице так змучено виглядає? – питала у дідуся дівчинка.

— Життя мене так побило. Багато довелось пережити. І дітей хоронити, і дружину. Голод відбув та війну. Ось і наслідки такі залишились на обличчі.

Минав час. Дідусь змарнів ще гірше, став пересуватись дуже повільно. Бували випадки, коли він зовсім не виходив з кімнати, весь день пролежавши у ліжку. Став часто хворіти. І це неабияк дратувало рідних.

Дідусь пoмер у сні. Тихенько, нікому не завдавши клопотів. Після похорону, батьки стали наводити лад у кімнаті діда. У тумбочці біля ліжка, вони знайшли невелику коробку. Всередині лежали теплі шкарпетки для батька, рукавиці для мами та красивий шарфик для Богданки.

Такий подарунок, приготовлений дідусем до дня святого Миколая, до сліз зворушив всю сім’ю. Старий любив їх усіх, старався не заважати нікому і бути корисним. І ніколи нічого не вимагав натомість. А вони навіть не говорили йому дякую і ніколи до нього не вітались.

Віктор та Алла мучили себе докорами. Та найважче, смeрть дідуся сприймала Богдана. Вона не могла пробачити собі, що так погано ставилась до діда.

Смeрть діда дуже змінила всю сім’ю. Тепер вони частіше спілкувались одне з одним і стали терплячими. Тільки шкода, що цього не сталось ще коли дідусь був живий. Він би дуже радів цьому. Та, на превеликий жаль, дід помер, відчуваючи себе зайвим і непотрібним. Прикро, що сім’я занадто пізно зрозуміла одну істину — життя надто коротке і старість неодмінно прийде до кожного.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

eleven + two =

Будь добрим з усіма