Коли ми познайомились з Лізою все було якось інакше. Вона буквально ловила кожне моє слово. Те, як вона дивилась на мене, тяжко було з чим-небудь переплутати. Я був впевнений, що подобаюсь їй. Однак після одруження ситуація змінилась. У нас з дружиною не дуже велика різниця у віці, але мені здавалось, що між нами ціла прірва.
Дружина після весілля стала іншою. Вона перестала дивитись на мене з таким захопленням, як раніше. Вона перестала вдягатись для мене в гарні сукні. Щодня ходила тільки в старому халаті. Крім того, Ліза стала якось дратівливою.
– Кохана, я приніс тобі квіти, – сказав я одного разу, прийшовши додому, – твої улюблені білі троянди.
– Краще б молока купив, – сухо сказала Ліза, навіть не глянувши на букет, – мені твої квіти ні до чого.
Тоді я зрозумів, що не все так просто. Ліза вже не та, що колись. Ситуацію треба рятувати.
Через кілька днів я сидів у вітальні, а Ліза поралась на кухні. Мій телефон лежав біля неї. Я знав, що зараз буде.
За кілька хвилин моя дружина зайшла у кімнату, де я сидів і якось дивно на мене подивилась.
«Шоу починається», – подумав я.
Того ж вечора я сидів у кафе біля дому і чекав.
«Прийде чи не прийде?» – Мою душу мучили сумніви.
Рівно о восьмій вечора в кафе влетіла моя Ліза.
– Де вона? – Жінка кричала так, голосно, що люди оглядались на нас. – Де твоя коханка?
– Не хвилюйся, – я спробував обійняти дружину, – це все я спланував. Крім нас з тобою нікого не буде.
– Як? Я бачила повідомлення… – Ліза не могла зрозуміти, що коїться.
Але я розумів. Я вирішив перевірити, чи ще є в дружини до мене бодай якісь почуття, написавши з іншого номера на свій телефон, який лежав біля дружини повідомлення: «О восьмій вечора. Кафе біля твого дому. Цілую.»
Я знав, що дружина неодмінно погляне в телефон, коли той засвітиться й хотів перевірити, чи є у Лізи до мене ще якісь почуття. Як з’ясувалось, є.
Того вечора ми плакали й сміялись. Зате разом.
