Чоловік часом ображається, що йому одному батьки не допомогли з житлом. Я його заспокоюю, мовляв, мали б можливість – обов’язково, б постарались. Але нещодавно зателефонувала мені свекруха й запитала чи можна в нас пожити

Мені щиро шкода мою свекруху Ярину Василівну. Вона жінка непогана, але склалось життя в неї не дуже. Чоловіка її, мого свекра, не стало давно, ще до того, як ми з Віктором побрались. От жінка всю душу вкладала в дітей, а їх у неї троє – старша донька Ірина, і два сини – Орест і Віктор. Мій чоловік – наймолодший в сім’ї, але ставлення до нього з боку матері не дуже справедливо.

Ярина Василівна колись з чоловіком купили старшій доньці квартиру, а на середнього сина, Ореста, переписали власну хату. А от моєму чоловікові нічого не перепало. Свекруха говорила, що якби батько жив, то вони б і для Віктора постарались, але що вже говорити? Ми з чоловіком самі змушені були дбати про своє майбутнє. Їздили по заробітках, в усьому собі відмовляли й змогли нарешті придбати власне житло. Щоправда, квартира у нас однокімнатна, де окрім нас живе ще дві маленькі доньки. Але зате свій куточок!

Чоловік часом ображається, що йому одному батьки не допомогли з житлом. Я його заспокоюю, мовляв, мали б можливість – обов’язково, постарались. Але нещодавно зателефонувала мені свекруха й запитала чи можна в нас пожити.

Я, звичайно, не проти, адже стосунки в нас були завжди хороші. Я, на відміну, від Віктора образи на його матір не тримаю. Але чоловік був проти.

«Вона з Орестом домовлялась, що біля нього віку доживатиме, – сказав чоловік, – от тепер нехай і буде з ним. Не дарма ж йому хату відписали. Або до Іринки нехай їду, в неї квартира велика трикімнатна, місце для матері знайдеться. Батьки ж так старались донечці з житлом допомогти. А зараз що? Не хочуть старші діти маму бачити? Тоді я тут до чого? Я на власний куточок мозолями заробляв!»

Якоюсь мірою я, звичайно, згодна з чоловіком. Звичайно, я розумію, що стосунки у свекрухи з іншою невісткою, дружиною Ореста, непрості, адже дві господині на одній кухні – завжди нелегка ситуація, але ж хата – батьківська, тому можна якось перетерпіти й пробачити старенькій жінці. Щодо Ірини, сестри чоловіка, я теж розумію, що чоловік її, м’яко кажучи, не в захваті від того, що теща житиме з ним, але міг би проявити хоч краплю розуміння до жінки, яка колись купила їм квартиру. А зараз виходить, що я одна – хороша невістка, яка готова прийняти Ярину Василівну, хоч місця в нас об’єктивно небагато.

Мені її шкода, я б з радістю дозволила свекрусі пожити в нас, поки в неї непорозуміння з іншими дітьми, але розумію, що Віктор буде гніватись на мене, адже я його не послухала. Тим більше треба намагатись пояснити жінці, що в нас їй буде не так зручно, як у себе вдома, де достатньо місця й звична атмосфера.

Тому, на жаль, я змушена відмовити Ярині Василівна в її проханні, хоч і розумію, що після цього теж буду записана в ряди «поганих невісток».

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

10 + 5 =

Чоловік часом ображається, що йому одному батьки не допомогли з житлом. Я його заспокоюю, мовляв, мали б можливість – обов’язково, б постарались. Але нещодавно зателефонувала мені свекруха й запитала чи можна в нас пожити