Чоловік не влаштовував сцен, а мовчки допоміг мені зібрати речі. Він й сам розумів, що рано чи пізно це повинно було б статись

Дмитро був мені хорошим чоловіком. Зрештою, ми прожили дванадцять років разом. Так, сварились, як усі, мирились, як усі. З роками пристрасть вщухла. Можна було б сказати, що ми живемо разом заради дітей, але їх у нас не було, тому спільне життя стало для нас просто звичкою. Чоловік купував продукти, я готувала їсти, а ввечері ми мовчки сиділи за столом, уткнувшись кожен у свій телефон.

Я відчувала, що щось не так, але змінювати ситуацію, що склалась, не було ані сил, а не бажання.

Але якось я поїхала до сестри в іншу область. Дорогою читала книгу, коли до мене підсів чоловік мого віку. Знайомитись я не дуже хотіла, але чоловік якось ненав’язливо завів розмову. Його звали Владом. Він їхав у те ж місто, що і я. По приїзді мій новий знайомий запропонував зустрітись й прогулятись містом, але я відмовилась, адже я заміжня жінка. У відповідь на це Влад сказав, що й він одружений, але я сподобалась йому як людина, тому це звичайна дружня пропозиція.

Того вечора ми пішли на прогулянку, яка затягнулась аж до світанку. Гуляли набережною, їли морозиво у кафе та танцювали під зорями. Такого приємного вечора в мене давно не було. Хоча між нами не було нічого такого, я все одно відчувала провину перед чоловіком. А уже за кілька днів відчула, що наше спілкування з Владом стало не просто дружнім. З ним я відчувала себе жінкою…коханою жінкою.

Додому я повернулась за два тижні. Влад поїхав разом зі мною, аби поговорити з моїм чоловіком. Він чесно розповів йому про нашу зустріч і про те, що ми зрозуміли, що кохаємо один одного. Чоловік не влаштовував сцен, а мовчки допоміг мені зібрати речі. Він й сам розумів, що рано чи пізно це повинно було б статись. Потім ми з Владом поїхали до його жінки. Для неї наші стосунки стали, начебто, полегшенням, адже вона давно нічого не відчувала до чоловіка.

А уже через два місяці ми з Владом зіграли весілля. Були всі наші родичі та знайомі, включаючи Дмитра й колишню дружину Влада. Як не дивно, але вони щиро раділи за нас. А вже наступного літа зявилась наша донечка Владислава, на честь батька. Зараз я із впевненістю можу сказати, що я щаслива жінка!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

7 + two =

Чоловік не влаштовував сцен, а мовчки допоміг мені зібрати речі. Він й сам розумів, що рано чи пізно це повинно було б статись