Була у мене подруга інститутська, Зоя. Ми якось одні зі всієї групи спілкувались. Зоя у мене на весіллі подружкою нареченої була, дружити ми почали сім’ями. Чоловік її мого чоловіка до себе на фірму взяв працювати водієм.
Одного разу приходить до мене Зоя.
– Я, – каже, – хочу поїхати до матері в іншу область. Андрій (чоловік її) мене завезти не може, бо має багато роботи. А я, хоч й отримала водійське посвідчення, та на таку далеку відстань сама за кермом поїхати не наважусь.
-А від мене що хочеш? – Питаю жартома – Щоб я тебе завезла?
Зоя сміється.
-Та я з радістю, люба. Та з тебе водій ще гірший, ніж з мене. А от Дмитрик твій (так звати мого чоловіка) мені б підійшов. Тільки не можу його просити без твого дозволу.
-А він у мене, що в рабстві? – Сміюсь я.
-Та ні, просто це потрібно їхати на вихідних. От й питаю, чи ти проти не будеш. – Каже подруга й одразу додає – Я йому щедро заплачу.
-Ой, – відмахуюсь, – які гроші? Ми що з тобою, чужі люди? Нехай везе. А я на вихідних тоді генеральне прибирання влаштую.
-Дякую тобі, Маринко, – Зоя цілує мене в щоку, – ти – справжня подруга!
Якби ж тоді я знала, що із двох подруг справжня дійсно тільки я, а поцілунок Зої можна порівняти з поцілунком Юди, то б не була такою безпечною.
Але в той момент я ще зовсім не знала, яка підлість на мене очікує!
Ввечері, коли чоловік повернувся з роботи, я розповіла йому про те, що приходила Зоя просити його допомоги як водія.
-Я сподіваюсь, ти не погодилась? – Схвильовано запитав чоловік.
-Погодилась! А хіба ти проти?
-Ех, Марино, вже – не проти. Хіба моя думка когось цікавить?!
Дмитро помітно засмутився. Але в той момент я подумала, що він просто не хоче витрачати вихідні на довгу поїздку. Та якби я знала правду!
В суботу зранку Дмитро і Зоя виїхали. Я помахала їм з вікна й повернулась у ліжко – була тільки шоста ранку.
Пройшла субота, закінчилась неділя, добігав кінця понеділок. Дмитра не було вдома. Телефоном він говорив, що вони вимушені трохи затриматись у батьків Зої.
Чоловік з’явився вдома тільки ввечері в середу. Я побігла його обіймати, але він відсахнувся.
-Дмитрику, що сталось? – Не зрозуміла я. – Я скучила за тобою.
-Вибач. Я не надовго. Тільки складу речі й піду.
Я нічого не розуміла.
-Підеш? Куди?
-До Зої… Вибач…
Дмитро подивився на мене сумними очима й пішов збирати речі.
Я зателефонувала Зої з’ясувати, що сталось.
-Треба було краще за чоловіком дивитись! Сама винна! – Сказала «подруга» й кинула слухавку.
Більше ні Дмитро, ні Зоя на зв’язок не виходили. Коли я зателефонувала до Андрія, чоловіка Зої та начальника Дмитра, він сказав, що дружина подала на розлучення й вимагає половину фірми. Дмитра, зрозуміло, він звільнив, але такий перебіг подій і для нього виявися несподіванкою.
-Я підозрював, що Зоя мені зраджує, – сказав телефоном Андрій, – але й подумати не міг, що з Дмитром! Я так йому довіряв!
З того часу я звикла жити одна. Розуміти, що тебе покинули – боляче, але жити, не розуміючи причини – нестерпно.
От у таких муках я прожила наступний рік. Та одного разу у двері постукали.
Я відчинила – на порозі стояв Дмитро.
-Що ти тут робиш? – запитала я від несподіванки.
-Пустиш? – Сказав він, зітхаючи.
Дмитро помітно схуд та постарів, але компенсував це молодіжною стрижкою та стильним одягом.
Не знаю, як поводити себе з чоловіком, який являється мені ним тільки формально, я, все ж, дозволила йому зайти й розповісти про причину його візиту.
Він розповів мені історію, на яку я не знала, як реагувати. Виявляється, більше року тому на фірмі Андрія, де він працював, пропала чимала сума грошей. В той вечір в офісі був тільки Дмитро.
Дізнавшись про пропажу, він зрозумів, що хтось намагається його підставити, але не розумів хто і чому.
А потім Зоя попросила завезти її до батьків. Дмитро відчував неладне, тому не хотів їхати, але через мою обіцянку, змушений був здатись.
Так от, тоді вони нікуди не поїхали. Тільки-но вони сіли в машину, як Зоя розповіла Дмитру, що знає, що його почнуть підозрювати у крадіжці. А сума там тягне на кілька років позбавлення волі. Та Зоя готова йому допомогти й зробити так, що подумають на когось іншого, за однієї умови…
-Якої? – Запитую я, слухаючи розповідь Дмитра.
-Що я буду жити з нею. Вона сказала, що Андрія давно не любить, живе з ним тільки заради грошей, але якщо я погоджусь на її умови, то вона розлучиться з чоловіком, відсудить половину фірми й ми житимемо, не знаючи ні в чому потреби. А якщо ні – здасть мене чоловікові і я гнитиму у в’язниці.
-Так чому ти прийшов? – Питаю.
-Що вже в‘язниця не грозить?
Дмитро зітхає.
-Недавно я дізнався, що камери на фірмі зафіксували Зою, яка взяла ті гроші. Андрій писати заяву в поліцію на колишню дружину не став, а вона, в свою чергу, змушена була відмовитись від половини фірми.
-А, – киваю я, – то Зоя тепер – банкрут. Немає їй тепер, виходить, за що тебе утримувати, так?
-Ну чому ти так одразу? – Дмитро дивиться в підлогу. – Я ж тебе люблю.
-Зрозуміло. – я схрещую руки на грудях. – Але уже пізно. Раніше треба було любити.
Дмитро пішов, а я ніскільки не пошкодувала. Зате на душі стало легше – бо я думала, що проблема в мені. А вона – в грошах.
Зараз я щаслива жінка й наречена – за два тижні у мене весілля з Андрієм! Тому, побажайте мені щастя!
