Я працюю вчителем фізкультури вже сьомий рік, бачив і знаю багатьох дітей. У восьмому класі є дівчинка, яка має надзвичайні успіхи з легкої атлетики, завжди рекомендую її на участі у змаганнях та конкурсах.
Проте цього навчального року вона перестала займатися. Приходила на уроки фізичного виховання та сиділа на лавці, щоразу кажучи що забула спортивний костюм. В той час як її молодший брат із 5 класу не забував змінний одяг, на вигляд досить дорогий костюм, він також завжди був активний на уроці.
Можливо це і не моя справа, але я вирішив спитати дівчинку що сталось, адже на дивний збіг обставин це не схоже.
Вона довго не хотіла розповідати, але все ж таки поділилась зі мною. Розповідає, що мама каже що вона вже доросла, для чого їй фізкультура, а малий тільки пішов на середні класи, йому треба, він же хлопчик.
Хіба це справедливо отак виділяти дітей? Так, я знаю що ця сім’я не є багатою, але як на мене все ж у них повинні бути рівні права. Можна було купити дешевші костюми, але два, чи знайти якусь альтернативу. Тим більше у дівчинки тут високі досягнення, а раптом це її майбутнє, ми не маємо права забирати цього у неї.
Я хотів купити костюм їй сам, хай би так, щоб і ніхто не знав. Але вона навідріз відмовилася, адже їй соромно та не хоче доставляти мені незручностей. Зійшлися на тому, що віддали їй новий спортивний костюм моєї дружини, і то ледь вмовили, сказавши, що він старий, просто добре зберігся і ми мали його викидати.
Чи забираємо ми у дітей майбутнє? Коли позбавляємо їх того, у чому вони найкращі.