Це не твій син, Сергію.

Ось і настав той день, коли я закінчив університет. Я дуже цього чекав, адже, хотів уже давно йти працювати, але батьки казали, що спочатку треба закінчити з навчанням. Я давно планував їхати на південь до хрещеної. Не гаючи часу так і зробив. Вона мені допомогла знайти роботу, житло, адже вона на хорошій посаді, й їй це не склало великих проблем. Я працював технологом у великому супермаркеті. Мені робота подобалась, і дохід приносила добрий. Частину грошей відсилав батькам в село, а то вони ледь кінці з кінцями зводять. Мене тішило те, що я можу їм допомогти. Все у моєму житті було стабільно − дім-робота, робота-дім, але одного дня цю стабільність порушила вона

До нас на роботу прийшла влаштовуватись струнка, чорнява, кароока дівчина, побачивши її я одразу заціпенів. Це було кохання з першого погляду. Глянувши в ці очі я був прикутий до неї навіки. Я відразу почав проявляти знаки уваги вона, на диво, мені відповідала взаємністю. Це робило мене ще щасливішим.
Через пів року ми почали жити разом. Я дуже кохав мою Софію, готовий був її носити на руках. Вона була дівчина з характером, і мені доводилось деколи вислуховувати її примхи, але я знаходив їм раду. Через рік ми одружились. Весілля вирішили не робити, а почали збирати на власне житло.

Одразу після весілля Софія повідомила мені що вагітна. Я дуже зрадів, і вирішив повідомити усіх близьких. Зателефонувавши до свого друга ми трішки поговорили:
– Вітю, уявляєш, у мене буде дитина! Я такий щасливий!
– Ого, швидко ж ви,- промовив з іронією Вітя,- вітаю, ти будеш гарним батьком.  Я радий за вас, але хочу щось тобі сказати.
– Щось сталось?
– От це не знаю, можливо і сталось.
– Сергію, пам’ятаєш Катю, з якою ти зустрічався ще в університеті.
– Пам’ятаю, до чого тут Катя?
– Так от вона дівчинку незабаром народила. Гарна така, дуже на тебе схожа!
– Та ні, не говори такого! Не може бути! Ти що Катю не знаєш. Ця дитина може бути від кого завгодно!
– Сергію, очі не обдуриш! Я б на твоєму місці приїхав, а то шкода її, сама дитину ростить.
– Вітю, я не можу, в мене в житті все так добре: і дружина і дитина скоро народиться, я не можу все втратити.
– Ну твоя справа, бувай здоровий.

Через 6 місяців Софія народила хлопчика. Недоношений, я так хвилювався, але на щастя все закінчилось добре. З пологового будинку я забрав карооке диво.
  У бабу пішла, — усміхнулась Софія.
Ми приїхали додому, відгуляли хрестини, а далій потекли батьківські будні – пелюшки, сорочки, лікарі, наші недоспані ночі.

Максимкові виповнилось два роки коли подзвонила мама і сказала, що батька не стало. Я швидко зібрався і поїхав у село. На жаль, Софія не могла зі мною поїхати, і я вирушив один. Розібравшись з похороном, ще на трохи залишився щоб допомогти мамі. Їй було дуже важко змиритись з утратою – постійно плакала, сумувала. Я був її єдина розрада. Вона запропонувала, щоб і Софія з Максимом приїхали. Тут чисте повітря, гуляти добре, і їй легше буде. Я сказав що поговорю з нею, а поки показав їй альбом з фотографіями сина.
– Сергію, дивно, що Максим на тебе не схожий зовсім.
Мамо, так зараз хіба ж зрозумієш на кого він схожий, малий ще. Софія казала, що на бабу схожий.
– А ти її бачив?
– Та ні, вона в іншій країні живе, зараз не має можливості приїхати.
Несподівано з альбому випав листок «Виписка з пологового будинку». Мама її взяла й аж зблідла.
– Мамо, що сталось?
– Сину, хоч я і не в школі вже працюю, але знаю, що перша і друга група крові не можуть дати третю.
– На що ви натякаєте?
– Що це не твоя дитина, Сергію!

В цей момент мене наче холодною водою облили. У голові почали складатись пазли. Ось чому Максим народився через сім місяців, хоча недоношеним його важко було назвати. Я забирав з пологового будинку здорову, рум’яну дитину вагою 3600, сам бачив на виписці.
Я не знав що думати. Вирішив подзвонити Софії. Вона не брала слухавку, а вкінці взагалі телефон виключила. Я зателефонував до сусіда і попросив щоб він сходив подивився де моя дружина.
Він здивувався моєму дзвінку. Каже мені:
– Сергію, так ти ж з’їхав з квартири.
– Як це? Та що ти таке кажеш?
– От так, ви ж наче свою купили. А там зараз порожньо.
– Як порожньо?, – не зрозумів я, там же ж Софія з Максимом, ти напевно щось плутаєш.
  Не плутаю, порожньо там – ні меблів, ні техніки. Я сам допомагав все носити, адже ти на заробітки поїхав.
  Я зрозумів тебе, дякую.

Я переїхав назад в село, Вітя мені допоміг знайти роботу на фермі. Я щодня намагався забути той кошмар, що зі мною стався. Одного разу вертався з роботи і почув, що якась жінка голосно кричить на доньку. Я зупинився, щоб подивитись що сталось.
– Катю, ти?- спитав я.
– Сергію, невже ти. Скільки років не бачились.
-Так, багато. Радий тебе бачити. Як ти?
– Взаємно. Ось займаюсь вихованням, ну зовсім ця шибениця мене не слухає.
– Я подивився на дівчинку і був шокований. Вона копія мене.
– Що вже тут приховаєш. Аня твоя дочка,- сказала вона, опустивши очі.
– Чому ти мені не казала?
– А навіщо? У тебе сім’я.
– Можна мені Аню навідувати?
– Питаєш, приходь в будь-який час.
Минуло кілька років, ми з Катею зіграли весілля. Живемо у мене, а недавно вона потішила мене новиною – ми чекаємо на ще одну дитину.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 + 14 =

Це не твій син, Сергію.