Дарованому коню в зуби не дивляться

Андрій стояв на порозі та здивовано спостерігав за своєю тіткою, Анжелою Віталіївною, яка по-хазяйськи нишпорила по усім закуткам їхньої з Олею квартири. З кухні виглянула дружина й сердито прошепотіла:

– Зроби що-небудь, а то я зараз зірвуся.

Оля та Андрій нещодавно одружилися та лише декілька днів як почали облаштовувати спільне помешкання. Гостей точно не очікували.

– Андрію, ти вже вдома? Добрий вечір, – тітка нарешті угледіла племінника. – Я тут у ваших краях була і вирішила подивитися, як молодята поживають. Квартира, ніби й непогана, але якась незатишна вона у вас. Меблів зовсім мало.

Незважаючи та те, що Анжела Віталіївна – рідна сестра мами Андрія, з родичкою його сім’я довгий час не підтримувала жодних відносин. Лише одруження сина стало причиною примирення. Андрій тітку знав погано. З дитинства про неї залишилися не дуже приємні спогади.

Тут усе потрібно міняти, – не вгамовувалася незвана гостя. – Послухайте мене, мудру жінку. Отут потрібно поставити диван, а отут – шафу. Все у стилі ретро. Я вже прямо бачу, як буде все гарно!

Молодята ще довго не могли спровадити несподівану відвідувачку. Андрій ледве втримався від різкої відповіді на її нескінченні безпардонні зауваження.

– Я попрошу маму з нею поговорити, щоб вона трішки пригальмувала свій ентузіазм, – пообіцяв дружині Андрій.

Наступного дня Світлана Віталіївна, мама Андрія, майже годину переконувала та просила сестру, щоб та у життя молодого подружжя не втручалася, вони самі якось розберуться. Та даремно Андрій з Олею зітхнули з полегшенням. Уже ввечері хтось настирно дзвонив у двері. Оля відчинила і була безцеремонно відсунута в сторону.

Заносьте! – скомандувала Анжела Віталіївна. – Ставте сюди, – продовжувала роздавати вказівки.

Андрій та Оля з жахом слідкували, як до їхньої квартири якісь чолов’яги занесли спочатку перекошений обдертий диван, потім сервант, без одних дверей. На вигляд увесь цей «раритет» був старший за чоловіка та жінку разом. На завершення тітка вирішила їх «добити» і театрально розгорнула у повітрі ковдру незрозумілого кольору, при цьому видобувши з неї цілу хмару пилу.

– Чого мовчите? Подобаються вам мої обновки? Нічого, дарованому коню в зуби не дивляться, – зиркнула на молодят Анжела Віталіївна та продовжила розпоряджатися. – Ну, тут треба трішки підфарбувати. Диван застелиться ковдрою. Дверцята треба зняти взагалі. А що? Будуть просто полиці.

Молоде подружжя прийшло до тями лише коли тітка нарешті залишила їх оселю.

Справді «ретро», – тільки й змогла вимовити Оля.

Андрій довго оглядав тітчині подарунки, сподіваючись все-таки якось привести їх у «людський» вигляд, та й махнув рукою. Завтра подумає, що з ними робити.

Невдовзі до молодят завітала Світлана Віталіївна. Мама Андрія винувато оглянула привезених своєю сестрою “монстрів”.

Горбатого могила виправить, – сумно промовила жінка.

Виявляється напередодні у неї була Анжела Віталіївна та дуже прозоро натякала, що за її «подарунки» ще й «треба б трішки грошенят заплатити».

Тут уже Андрій не витримав. Через годину весь привезений тіткою мотлох був винесений з квартири та відправлений прямісінько на подвір’я Анжели Віталіївни (та жила у приватному будинку).

Що тут піднялося! І «які ж ви невдячні», і «та я ж до вас з усією душею», і «дивися які перебірливі»… «Праведному» обуренню тітки не було меж, але тут втрутилася мама Андрія.

– Не смій моїх дітей ображати! – сказала, як відрізала. – Які, гарні меблі, кажеш? То у себе їх у вітальні й постав!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

one × 2 =

Дарованому коню в зуби не дивляться