Деколи треба слухати не батьків, а своє серце

– Нащо тобі той Петро! – батько вкотре розпочав одну й ту ж тему. – Він же голодранець!

Федір Павлович, батько Ліди, завжди мріяв для єдиної доньки – його окраси та гордості, знайти достойну партію. Не хотів він, щоб Лідочка усе життя прожила в злиднях, як вони з дружиною. Петро, сусідський хлопець, хоч і не поганий, але теж з небагатої сім’ї – батька нема, мати на заводі працює, а хлопець по заробітках мотається.

Інша справа – Василь, син місцевого бізнесмена. Він у батьків один, ще й при грошах. Уже у свої двадцять хлопець має новеньку іномарку й, подейкують, квартиру в місті йому батьки купили. От такого б зятя Федір Павлович радий бачити біля доньки! Тим паче, що Василь і сам не байдужий до його Ліди: то в місто підвезе на машині, то в клуб запрошує. Але Ліда, вперта дівка, все за Петром сохне.

– Не можу я, тату, проти себе піти! Це нечесно! Я його люблю! – вчергове почала плакати Ліда, коли мова зайшла про сусідського Петра.

Федору Павловичу навіть трохи стало шкода доньки. Але він стояв на своєму.

– Та розумію я тебе, Лідусю! Але діло молоде – сьогодні любиш, а завтра – ні! А я про твоє майбутнє думаю. Василь – він перспективний. Можливо, зараз він тобі й не подобається, але, як то кажуть, стерпиться-злюбиться. Зате ні в чому не матимеш потреби. І машина в тебе буде, й своє житло. А Петро що? Вийдеш за нього заміж й переїдеш в стару хату, будеш з його матір’ю на одній кухні товктися, свиням їсти варити!

– Краще свиням їсти варити, зате з коханим! – Сказала Ліда й вийшла, грюкнувши дверима.

Батько стояв й дивився з вікна на свою дорослу доньку. Що він може зробити? Нічого! Вона мусить сама вирішувати, як їй жити! Врешті, його дружину, маму Ліди, батьки теж колись відмовляли від шлюбу з ним. Але вона не послухалась й вийшла заміж за простого тракториста. Прожили вони хоч й небагато, зате в любові й злагоді. Чи ж має він якесь моральне право тепер вказувати своїй дорослій доньці! Ні!

Пройшов час й Федір Павлович змирився з вибором доньки. Ліда з Петром одружилися й переїхали в стару хату Петрової матері. Хоч батькові й шкода було дивитися, як його донька латає старенькі сукні й просинається спозаранку, аби нагодувати господарство, але він вирішив поважати вибір доньки. Й, справді, Ліда, була щаслива як ніколи! Хоч, часом, і втомлена.

Пройшли роки. Ліда з молодої дівчини перетворилась на серйозну жінку, а Петро змужнів. Вони разом, багато працюючи, назбирали грошей на квартиру в місті. Знайшли гідну роботу. Машину купили, спочатку одну, а потім іншу. «Для Лідочки», – казав Петро.

Згодом, коли матері Ліди не стало, вирішили вони Федора Павловича до себе забрати, в місто.

– На нащо я вам, діти, старий здався? – бідкався чоловік. – Я собі й в селі непогано справляюсь.

– Ні, тату, будете з нами, – казав Петро. – Це не обговорюється. Квартира в нас велика, всім місця вистачить.

Федір Павлович зі слізьми на очах подивися на зятя, який уже став йому сином. Скільки він для нього робить! В той момент старенький відчув сором за те, що колись був проти шлюбу доньки з Петром.

«Василя хотів зятем бачити», – подумав Федір Павлович. «А Василь що? Тільки й вміє, що батьківські гроші витрачати.»

Й, справді, Василь, подорослішавши, не справдив сподівань батьків, адже звик жити на всьому готовому. Іномарку розбив, квартиру в місті, продав, щоб виплатити борги за азартні ігри, почав пити й живе зараз в селі разом з батьками. Ніде не працює, щодня біля магазину з пляшкою пива сидить. Так, він одружився, але з жінкою живуть, як кіт із собакою. Вона, бідолашна, все ходить заплакана. Отак воно буває!

– Я, доню, хочу вибачення в тебе попросити! – сказав якось доньці Федір Павлович, опустивши очі.

– За що, тату?

– За те, що колись був проти Петра. Знаєш, мені так соромно. Якби зараз можна було повернути час назад…

Ліда засміялась.

Навіщо, тату? Я ж все одно тебе не послухала.

– Й правильно зробила, – посміхнувся старенький. – Деколи треба слухати не батьків, а своє серце.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

five × 3 =

Деколи треба слухати не батьків, а своє серце