До свої батьків я навідувався не часто. Мав багато справ та і гроші самі в кишеню не летіли. Але я постійно пам’ятав про батьків. В потрібну хвилину завжди був присутнім. Вони ж хотіли світлого майбутнього для мого брата, про мої справи не бажали чути. На це я все закривав очі і продовжував опікуватися всіма. Коли в мене з’явилась власна сім’я, я не забував про батьків. Але їхні слова назавжди мене ранили.

Все своє життя я мріяв про велику машину і будинок. Там я проводив би багато часу, гуляв з улюбленою собакою та їздив за місто на своєму автомобілі. Так і сталось. Мені 34 роки. Я працюю у великій фірмі, їжджу на конференції і маю все про що мріяв. Вже у 26 я став повністю самостійним. Мене хвилювали лише мої батьки. Часу їм присвятити я не міг багато, але мені здавалося, що вони мене зрозуміли.

На даний момент я дуже багато працюю.

Кожного місяця намагався подарувати батькам і своїй сім’ї усе омріяне. Коли я був маленьким, то часто мріяв про іграшки, крутий одяг. На жаль, батьки не мали змоги дати це мені. Ріс я не сам. В мене ще є менший брат. Ми з ним підтримуємо зв’язок. Він часто в мене позичає гроші. Батьки йому теж допомагають. Вони постійно звертали на Петра більше уваги. Я ріс тихим і спокійним, а брат – емоційним, любив пригоди. Він закінчив університет і шукає роботу.

Батьки просили прийняти його до себе, але я не був готовий виконувати за нього доручення. Петро не любить працювати розумово. Він звик, що все отримає. І зусиль не докладав. Я любив брата, але не розумів надмірною батьківської опіки до нього. З дитинства я запам’ятав, що батьки приділяли більше уваги Петрові. Можливо,через мій спокій та адекватне сприйняття, між нами не було непорозуміння.

Петро любив музику. Він захотів стати справжнім рокером. На жаль, музиканти не мають великого бюджету. Хіба що ти відомий учасник гурту, або фронтмен групи. Петро спочатку жив в гуртожитку, але згодом батьки винайняли для нього квартиру.

Якраз тоді я пішов працювати. Мені було досить важко. Спочатку адаптація проходила дуже повільно, але згодом я себе опанував. Моїм завдання було ще спостерігати і оберігати молодшого брата. Єдиною спільною темою, яка об’єднувала мене і батьків був Петро. Іноді мене дуже дратувало це, але я терпів, бо знав, що нічого вдіяти я не можу.

Через кілька років я одружився з Ілоною. Ми познайомилися на презентації. Від тоді я не переставав думати про неї. Вона була розумною і стала підтримкою для мене. Саме їй я завдячую своєму успіху. В нас народився син. Я почав працювати ще більше. Вдома не бував часто. Клопітка праця принесла дохід. В мене є все, що мені так було потрібно.

З батьками мої стосунки кожного року ставали все гірше. Вони дуже піклувалися і переживали долею Петро. А брат після університету повернувся до батьків і чекав, що я візьму його до себе. Вони ніколи не знали, якою ціною мені дався мій благоустрій. У важку хвилину мене рятувала сила волі і моя дружина. Тому я відмовив їм. А брат поїхав за кордон. Але пробув він там не довго, тому, що не хотів працювати.

Час проходив, мої батьки вже не такі активні, як були колись. Вони вже постаріли. Мама вирощує малину,а тато – займається риболовлею. А і надалі продовжую їм допомагати. Особливо фінансово. Розумію, що вони немічні. Брат теж живе з ними. Поки він у пошуках роботи.

Одного разу мама почала дорікати мені за те, що я не беру брата до себе на роботу. Якби не я, то він би зараз не сидів дома, а мав свої гроші і, можливо, сім’ю. Це мене дуже обурило. Я не промовив ані слова. Просто вийшов і вирішив більше ніколи там не з’являтись.

Про все я розказав дружині. Вона знала про мою родину. Тому її підтримка була для мене дорогою. А мої батьки так і не оцінили моєї любові до них. На відмінно від свого брата, я не користувався їхньою добротою. Хотів їм допомогти. Але вони вирішили, що я лише зламав життя їм і братові і винен в усіх їхніх проблемах. Одне я знав точно : повертатися туди я не хочу. Буду чекати від них запрошення, інакше – ні. Я їм більше потрібен. Мою допомогу вони сприймали, як належне, а я навіть «дякую» не почув.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

twenty − seven =

До свої батьків я навідувався не часто. Мав багато справ та і гроші самі в кишеню не летіли. Але я постійно пам’ятав про батьків. В потрібну хвилину завжди був присутнім. Вони ж хотіли світлого майбутнього для мого брата, про мої справи не бажали чути. На це я все закривав очі і продовжував опікуватися всіма. Коли в мене з’явилась власна сім’я, я не забував про батьків. Але їхні слова назавжди мене ранили.