До зятя в мене завжди ставлення було трохи холоднувате – нічого не вміє, нічого не знає. Людина непогана, звичайно, але мені як батькові завжди хотілось для доньки найкращого. Щоправда, одного разу це змінилось

Наша єдина донька Лариса нещодавно вийшла заміж. Її обранцем виявився вихованець інтернату. У Андрія, нашого з дружиною зятя, немає батьків, відповідно багатьох речей він попросту робити не вміє. От, скажімо, кожного разу, коли я бачу, як Андрій вкручує лампочку, мене аж починає тіпати! Як можна не вміти робити елементарних речей!

Діти живуть в нас, тому я бачу все, що відбувається в сім’ї доньки. Так, зять намагається заробляти, але я розумію, що того, що Андрій отримує, працюючи автомеханіком, зовсім недостатньо для моєї доньки. Благо, ми з дружиною заробляємо непогано й можемо допомогти Ларисі.

До зятя в мене завжди ставлення було трохи холоднувате – нічого не вміє, нічого не знає. Людина непогана, звичайно, але мені як батькові завжди хотілось для доньки найкращого. Щоправда, одного разу це змінилось.

Вирішив я зробити ремонт у квартирі, де ми всі живемо. Звичайно, від дітей ми з дружиною грошей брати не стали – що з них візьмеш, хай хоч самим вистачить. Від Андрія потрібна була тільки допомога. Тут, потрібно зазначити, він ні в чому не відмовляв – фарбувати, то фарбувати, носити, то носити. У всьому до мене дослухався й робив, що потрібне.

Ремонт йшов уже до кінця, коли я попросив зятя перенести холодильник. Він тяжкий. Звичайно, я міг йому допомогти, але в той момент думаю: «Навіщо? Нехай сам старається. Йому також тут жити.»

Словом, взявся Андрій за той холодильник. Я по очах бачу, що йому тяжко, але допомагати не збираюсь – з принципу. Тут зять, бідолашний, аж скрикнув – заболіло в спині. Я змушений був допомогти йому дійти до дивана. Потім ще лікаря викликали.

Мені стало так незручно, адже це я винний, що так сталось.

– Не хвилюйтесь, тату, – сказав Андрій, хоч я й бачив, як йому боляче, – все нормально.

В той момент я подивився на зятя іншими очима. Він – сильний чоловік, в руках якого моя дочка буде в безпеці. Тоді я пообіцяв, що більше не буду та зверхньо ставитись до Андрія, а навчу його всього, що вмію сам. Й, справді, він став мені сином.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

five + 7 =

До зятя в мене завжди ставлення було трохи холоднувате – нічого не вміє, нічого не знає. Людина непогана, звичайно, але мені як батькові завжди хотілось для доньки найкращого. Щоправда, одного разу це змінилось