Доньці треба допомагати, а син зі своїм життям впорається й сам

Сергій стояв посеред колись такої затишної вітальні. Зараз же тут усе було покрите щільним шаром сажі, а в тому самому місці, де колись висіла ошатна люстра, до кімнати через діру у стелі заглядало сонце. Від удару блискавки дерев’яне перекриття будинку загорілося майже миттєво. Добре, що пожежники приїхали буквально через п’ятнадцять хвилин та швидко загасили пожежу. Серйозно постраждала лише одна кімната та частина даху.

Чоловік озирнувся на дружину Наталю, яка щойно зайшла та стояла на порозі.

– Нічого, ми впораємося, – посміхнувся до неї Сергій, намагаючись хоч якось підбадьорити.

– Так. Усі цілі й здорові, а це найголовніше, – жінка підійшла до чоловіка та ніжно взяла його за руку.

– Обов’язково впораєтеся, – вклинилася у їх розмову Катерина Михайлівна, Наталчина тітка, яка примчала з іншого міста за сто кілометрів, лишень дізналася про те, що сталося. – А як же інакше? Ви ж не самі!

Дійсно, на їх біду відгукнулися і сусіди, і друзі, й колеги, й просто знайомі. Хтось приносив гроші, хтось – допомагав прибирати згарище, дехто навіть – пропонував тимчасово пожити у себе.

Катерина Михайлівна покликала племінницю до себе та пошепки запитала:

Мати та сестра Сергія так і не обізвалися?

– Ні, – сумно відповіла Наталя. – Вони точно знають про нашу біду, але, як бачите, нічого не міняється.

Сергій за скільки років звик до такого відношення до себе своєї рідні. Наталі ж за чоловіка страшенно боліло. Не розуміла вона, як можна все віддавати одній дитині й взагалі нехтувати іншою.

Мати Сергія, Оксана Володимирівна, все життя пропрацювала головним бухгалтером й до свого чоловіка Олександра, простого роботяги, завжди ставилася зверхньо, навіть з деяким презирством. Народження сина для неї було лише вимушеною неприємною перервою у роботі.

Вихованням хлопчика, як міг, займався його батько. Сергій здебільшого ріс сам по собі, звик бути самостійним. Після школи вступив до університету на престижну спеціальність. Уже з першого курсу вечорами почав підроблятися, адже стипендії на життя не вистачало. Оксана Володимирівна вважала, що син уже повинен забезпечувати себе сам і батькам допомагати, дарма, що йому було лише вісімнадцять.

Інша справа – молодша на дванадцять років за Сергія сестра Вікторія.

– Вона дівчинка, а ти – хлопчик. Ти повинен їй усе віддавати, – часто повторювала мати.

Вітуся завжди була одягнена як лялечка. Її потреби були пріоритетними, будь-які забаганки виконувалися без обговорень. Що ж стосується Сергія, то тут усе було, як правило, за принципом «і так зійде», «зачекаєш», «обійдешся». Хлопець на це ніколи не скаржився.

Після одруження Сергій та Наталя спочатку винаймали квартиру та жили окремо. Після народження першої дитини, утримання сім’ї повністю лягло на плечі чоловіка. От тоді молоде подружжя й вирішило попроситися на деякий час пожити у чотирикімнатній квартирі батьків Сергія.

Мама та тато Наталі жили в іншому місті, обоє працювали за кордоном і їх будинок стояв порожнім. Вони постійно кликали дітей до себе, але вдома у Сергія була стабільна робота.

Оксана Володимирівна спочатку категорично відмовилася, але після деяких роздумів і, як виявилося, холодних розрахунків, погодилася, за умови, що Сергій буде повністю сплачувати комунальні платежі.

– Розумієш, – пояснила вона сину, – Вітуся вже в одинадцятому класі. Треба готуватися до вступу в університет, якось оплачувати чотирьох репетиторів.

Молодому подружжю виділили зовсім маленьку кімнатку, у якій ледь вмістилися ліжко та дитяча колиска. Навіть речі не було де подіти. У ще одній просторій кімнаті мешкала Оксана Володимирівна з чоловіком, а у найбільшій – сестра Вікторія.

Наталя життя у свекрів витримала рівно три місяці. Доводилося слухати постійні скарги Оксани Володимирівни на те, що дитячий плач заважає їй відпочивати. Вікторія ж періодично, щойно приносила у щоденнику погану оцінку, влаштовувала істерики, буцімто вона не може у таких умовах нормально вчитися. Останньою каплею стали прозорі натяки сину купити сестрі новий ноутбук, бо її старенький (до речі, куплений лише рік тому й в абсолютно робочому стані) недостатньо потужний для навчання в університеті.

Сергій намагався ще якось з матір’ю порозумітися, але жінка усе обрізала жорстокими словами:

– Ти такий нікчема, як і твій батько. Чому я тоді не зробила аборт? Як ти відплатиш мені, що я тебе народила?

Сергій та Наталя зібрали речі та знову винайняли квартиру. Молоде подружжя тоді несподівано підтримала Катерина Михайлівна, тітка Наталі.

Оксана Володимирівна та Сергій не спілкувалися майже рік доки жінка не зателефонувала та не повідомила про смерть батька.

Мати з сестрою залишилися самі й чоловік став до них постійно навідуватися. Регулярно давав немалі суми грошей, за що жодного разу не почув навіть «дякую».

Про те, що його сестра вийшла заміж, Сергій дізнався випадково від чужих людей. Коли запитав про це у матері, та поклала перед ним заздалегідь підготовані документи.

– Підпиши, – наказала сину. – Ти повинен відмовитися від своєї частки квартири. У Вікторії тепер своя сім’я, скоро будуть діти. Потрібно думати, що я залишу своїм онукам.

– А моїх дітей, я так зрозумів, ти за онуків не вважаєш? – запитав Сергій та отримав у відповідь лише тишу.

Чоловік мовчки підписав документи та пішов геть.

***

Уже до зимових холодів Сергій та Наталя перекрили дах у будинку, повністю відремонтували вітальню та запросили на «друге новосілля» тих, хто підтримав їх у скрутну хвилину. Лише після цього поїхала додому з легким серцем тітка Наталі, яка за цей час взяла на себе левову частку усіх клопотів.

Чужі люди не залишилися байдужим до вашої біди, а найрідніші так і не відгукнулися. І справа тут зовсім не в грошах, – не промовчала наостанок Катерина Михайлівна.

Через тиждень потому несподівано до Сергія та Наталі завітала Вікторія.

– Я бачу тут у вас вже повний порядок, – оглянула усе з порога діловито. – Тепер можеш і матері допомогти. У квартирі вікна зовсім погані. Треба б замінити. Й ще дещо відремонтувати.

Твій спадок, ти ним і займайся. З цього моменту, кожен піде своєю дорогою, – відмовила замість чоловіка Наталя й рішуче спровадила Вікторію за хвіртку, не давши їй і слова вимовити.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

2 × one =

Доньці треба допомагати, а син зі своїм життям впорається й сам