Другий сорт

Після обідньої перерви Юля, як завжди, спробувала якомога непомітніше повернутися на своє робоче місце. Не вдалося. Начальниця майже відразу матеріалізувалася біля її столу й недбало кинула перед носом підлеглої теку з документами.

– До п’ятнадцятої години чекаю на остаточний звіт, – холодно розпорядилася завідувачка відділу.

Юля зітхнула і взялася розбирати документи. Вкотре подумалося, що зараз у неї не робота, а мрія: більш ніж пристойна зарплата, прекрасні колеги, сучасний офіс у центрі міста. Якби не одне «але» – її начальниця Лілія Олександрівна, яка ніби тільки те й робила, що допікала своїх підлеглих. Особливо прискіпливо ставилася до потенційних конкурентів. Неначе та мачуха у казці про Білосніжку, жінка не терпіла, якщо у її підрозділі з’являлася нова, симпатичніша за неї співробітниця, або хтось, не дай Боже, показав себе розумнішим, компетентнішим ніж вона сама.

Лілія Олександрівна – незаміжня красива, доглянута, досить ефектна молода жінка. Керівництво цінувало її як висококласного професіонала і тому закривало очі на деякі особливості характеру. У своєму відділі начальниця більш-менш дружні відносини мала лише з Вікторією, своєю подругою ще зі шкільних років. Треба ж з кимось перемивати кісточки колегам, яких вони позаочі й не тільки називали «другим сортом».

Останній місяць найбільше від начальниці діставалося новій співробітниці Каті. Мало того, що дівчина була молодшою за Лілію Олександрівну і зовнішністю їх не поступалася, так ще й відразу показала не абиякі здібності у роботі. Начальниця не пробачала Каті жодної дрібної помилки, які, зазвичай, були просто висмоктані з пальця, не соромилася відверто експлуатувати дівчину: «Я тобі зовсім інше казала, а ти що зробила…», «Ти довго з цим соваєшся, уже б і черепаха впоралася…», «Навіщо тобі голова, для краси?…», «Якщо треба, то будеш тут цілу ніч сидіти…», «Зроби мені каву…», «Забери мої речі з хімчистки…». Катя ж ніколи не скаржилася. Юля навіть диву давалася, як бідна дівчина все витримує, та одного разу побачила, як та витирала сльози в коридорі, щоб ніхто не побачив. Дехто з колег, серед них і Юля, тихцем, щоб не накликати на себе гнів начальниці, допомагали Каті.

Коли у Лілії Олександрівни не складалися відносини з черговим залицяльником, вона взагалі шаленіла і всі в офісі навіть очі боялися підняти.

Одного разу начальниця прийшла на роботу у незвично гарному настрої. Уся аж сяяла. З виглядом королівської особи оглянула підлеглих та відразу покликала до себе Вікторію. Робочі місця в офісі, у тому числі й Лілії Олександрівни, були відділені одне від одного лише невисокими перегородками, тому розмова тет-а-тет тут була просто неможлива, то ж мимоволі усі слухали, як начальниця схвильовано ділилася новинами з подругою.

– Ти просто не уявляєш з яким чоловіком я вчора познайомилася! Такий красень, неначе модель. А на якому авто він мене додому підвозив! Я на таке за все життя не зароблю. Такого чоловіка треба тримати руками й ногами. Здається, я закохалася! – мрійливо закотила очі Лілія Олександрівна, потім обвела зверхнім поглядом колег. – Цьому «другому сорту» такі й не снилися, – холодно додала та кивнула головою у Катину сторону.

Майже на два тижні в офісі всі зітхнули з полегшенням. Лілії Олександрівні за новим коханням допікати зауваженнями колегам було ніколи. Вона вже бачила себе у весільному вбранні та часто повторювала, що довго тут не затримається, адже дружини «таких» чоловіків не працюють за копійки. Час від часу начальниця все-таки випускала пару на когось із підлеглих. Вкотре перепало Каті й сьогодні, здається, керівниця перейшла межу. Дівчина була просто завалена роботою і тому не встигла підготувати звіт, який, до речі, повинна була виконувати Лілія Олександрівна сама.

– Ти нездара! Не вмієш як слід працювати, забирайся звідси! – ніяк не могла вгамувати свій гнів начальниця та кинула Каті в лице отой самий звіт.

Дівчина у відповідь безпомічно осіла на стілець та закрила обличчя руками. Пальці дрібно тремтіли, плечі здригалися від стримуваних ридань.

– Що ще можна було очікувати від «другого сорту», – обпекла зневажливими словами Лілія Олександрівна й неквапливо направилася до себе. Та раптом жінка завмерла на місці, нервово вдихнула повітря, різко зблідла на лиці. Весь цей час у дверях офісу за надзвичайно негарною сценою спостерігав статний молодий чоловік. Він нічого не говорив, але його зіниці гнівно та обурено палали.

– Саша… Ти звідки тут? – тільки й спромоглася промовити Лілія Олександрівна.

Чоловік на неї навіть не глянув. Підійшов до Каті та ніжно обійняв її за плечі.

Ходімо, сестричко. Особи, які ділять людей на перший та другий сорт, не варті твоїх сліз. Таких у нашій родині прибирають з дороги, – додав крижаним голосом.

Виявляється, саме цей чоловік був причиною останніх душевних хвилювань Лілії Олександрівни. Тієї днини він прийшов провідати на роботі свою молодшу сестру і зовсім не очікував побачити там у ролі скаженої начальниці жінку, з якою нещодавно почав зустрічатися і яку знав зовсім з іншої сторони. Зрозуміло, що подальшого розвитку їх відносини мати не могли.

Лілія Олександрівна ж передбачила лише одне – довго вона у цьому офісі не затрималася. На наступний день її звільнили. Катин брат, як виявилося, був дуже впливовою людиною у бізнесових колах, а також близько дружив із родиною генерального директора фірми, де працювала його сестра.

Через рік Юля випадково зустрілася з колишньою начальницею. Лілія дуже змінилася. Видно було, що цей рік життя не було до неї милостивим. Після того, що сталося, жінка так і змогла знайти роботу у їхньому місті й змушена була переїхати в іншу область, якомога далі від бентежних спогадів.

Зовсім ви не «другий сорт». Швидше, це я була така, – не знаючи, куди подіти очей, промовила Лілія. – Мені дуже шкода. За все… Передай там усім, будь ласка, бо я так і не змогла набратися сміливості та прийти сама, – попросила жінка.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

16 − 14 =

Другий сорт