Дитина – це тобі не кошеня

– Антоне! Ти мене не чуєш! – не в змозі переконати сина Михайло спересердя ударив кулаком по столу. – Ти ж не в іграшки граєшся. Дитина – це тобі не кошеня. Нагодував, за вушком почухав, і воно гуляє далі саме собі.

– Тату, я уже все сто разів у голові прокрутив. Якщо мати моєї дитини хоче залишити її пологовому будинку, що я повинен робити? Ти ж сам ніколи не дозволиш, щоб нащадки нашого козацького роду були сиротами за живих батьків! – вперто не поступався Антон.

– Усвідомлюєш, яка відповідальність ляже тобі на плечі? Бути батьком-одинаком нелегко. Ой як нелегко.

Вона не хоче цю дитину. Якби так пізно не схаменулася, зробила б аборт. А так, уже не можна було. Її батьки навіть не знають про вагітність доньки. Та справа зовсім не в них, а у ній. Навіть не хочу тобі переказувати, що я від неї наслухався. – Антон швидко відвів очі, щоб батько не бачив, як же йому нестерпно болить. Не треба його зараз жаліти. Сам винен, що вчасно не розгледів, що допустив до такого.

– Що воно у світі коїться? – у розпачі розвів руками Михайло. – Як можна від власної кровиночки відмовитися?

– Тату, мені є з кого приклад брати, – зважився на останній аргумент Антон.

Після передчасної смерті дружини Михайло залишився сам з трьома дітьми. Найменшому, Антону, ще двох рочків тоді не було. Чоловік категорично відмовився віддавати дітей на виховання їх бабусям та дідусям. «Що я за батько такий, що сам своїм синам ладу не дам?» – обурювався на нескінченні вмовляння. По роботі часто був у роз’їздах. Двоє старших уже ходили до школи, а от Антона доводилося катати весь час за собою, влаштувавши йому «дитячу кімнату» на задньому сидінні стареньких жигулів.

Кажуть, що чужі діти ростуть швидко, та свої – мабуть, ще швидше. Батькова гордість – три дорослих сини, справжні козаки. У старших уже свої сім’ї, а от з найменшим – така халепа сталася.

Що ж, може, воно й на краще? Ще й онучка тепер у нього буде. У свій час Михайло так хотів донечку, а один за одним народилися три парубки. У старших дітей – також сини. Це перша дівчинка у їх родині. Як виховувати хлопчиків, Михайло знає достеменно, а от як підступитися до малого дівчати? Нічого, невісточки допоможуть.

За такими нелегкими думками й застав батька Антон.

– Тату, швидше, а то запізнимося. Усі чекають лише на тебе, – нетерпляче підганяв хлопець Михайла.

І вони поїхали, щоб разом, усієї родиною, забрати нарешті додому новонароджену дівчинку, маленьку донечку, довгоочікувану онучку.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

twelve + 16 =

Дитина – це тобі не кошеня