Дитина змушена працювати, щоб назбирати грошей на лікування батька

Їду в електричці, слухаю музику. Сьогодні видався непростий день: запара на роботі, посварилась з хлопцем, а дорогою додому я ще забруднила свої нові фірмові кросівки, гроші на які збирала кілька місяців. А ввечері мені подзвонила бабуся, й попросила приїхати до неї в село, бо завтра треба допомогти копати картоплю. І це замість омріяного вихідного! Але діватись нікуди. Їду!

Дорогою думаю про своє життя. І чому в мене так?! Заходжу в соціальну мережу. Там у всіх все ідеально. Одна подруга на морі, інша в горах. У когось нова машина, а хтось п’є каву в Італії. А я… їду в смердючій електричці копати картоплю! Ідеальніше нікуди!

Та, не дивлячись на паскудний настрій, поправляю зачіску та роблю селфі, злегка розмивши фон на фото. Накладаю фільтр. Вуаля! Уже заливаю фото в мережу з підписом: «До бабусі на пироги». Не розказувати ж усьому інтернету, що їду я колупатись в городі!

«Смачного!», «Гарно відпочити», «Не забудь повернутись» – читаю коментарі друзів. Та раптом помічаю, що хтось тягне мене за рукав.

Відриваю погляд від екрана смартфона – біля мене стоїть дівчинка років десяти. Виглядає, як звичайна обірванка. Одяг старий, добряче поношений, але на моє велике здивування, чистий.

– Тобі чого? – питаю незадоволено.

– Вибачте, – дівчинка замялась, – я хотіла запитати… Ну… Вам шкарпетки не потрібні?

– Що? – Я нахмурила брови. – Які ще шкарпетки?

– Та у мене є різні.

Дівчинка відкриває невеличку дорожню сумку й починає розкладати переді мною шкарпетки. Всі нові, запаковані, хоч й виробництва місцевої фабрики, яка не особливо вирізняється якістю.

– У мене є чоловічі, жіночі, дитячі. Є зимові, а є спортивні, – дівчинка продовжує презентувати свій товар.

«Така маленька, а уже працює», – подумала я.

Вирішила розпитати в дівчинки в чому справа. Виявилось, що звати її Аліна. Навчається вона у четвертому класі. Живе разом з татом, бо мама померла. А зараз й тато дівчинки захворів та лежить у лікарні. Тому Аліна вирішила, що зароблятиме гроші сама.

– Я пішла на завод й купила шкарпеток. На всі гроші, які мені подарували на день народження. От й продаю. Зараз канікули, тому можу працювати цілий день. Мене наш сусід, дядько Володя, виводить зранку на електричку, а у вечері забирає, – розказує мені Аліна.

Мені стало шкода дівчинку. Але я швиденько витерла сльози.

– Алінко, – питаю, – ти хоч їла щось сьогодні?

– Я мала канапки і яблуко…зранку, – дівчинка опустила погляд.

Я витягнула із сумки контейнер з їжею, який взяла із собою, бо не встигла повечеряти.

– У мене тут є гречка з котлетами. Візьми, поїж. – Протягую дівчинці.

– Дякую, а ви? – Аліна дивиться на мене невпевнено.

– А я не хочу, – кажу, – я краще у тебе ось, – показую на дорожню сумку дівчинки, – шкарпеток у тебе куплю.

Я вийшла з електрички, тримаючи в руках пакет зі шкарпетками. Довелось витратити гроші, які взяла з собою. Але там, з вікна, на мене дивилась щаслива дитина. А це варто всіх грошей світу!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

two × 1 =

Дитина змушена працювати, щоб назбирати грошей на лікування батька