Хотілось допомогти старшій доньці, але було образливо чути від неї такі звинувачення

У нас із чоловіком дві доньки з різницею у два роки. Старша Оля уже одружена, живе окремо. Вони з чоловіком живуть у його батьків.

Молодша Богдана навчається в інституті. Донедавна вона жила з нами, але ми вирішили з чоловіком зробити їй подарунок на двадцятиріччя – купити власну квартиру.

Квартира однокімнатна, зате в новобудові. Ремонт також оплатили з власної кишені – звідки в студентки гроші?

Щоправда, старша донька не дуже зраділа за сестру – образилась, що їй квартиру не купили.

– Олю, – кажу їй, – ми з батьком тобі оплатили весілля, а потім придбали машину. Якби у нас була можливість купити ще вам квартиру – ми б з радістю це зробили. Але поки що наших заощаджень вистачило тільки на житло для Богдани. Вона сім’ї не має, їй тяжче буде наскладати гроші на таку велику покупку, ніж вам з чоловіком.

– Але ж ви в першу чергу мали допомогти нам, – обурилась донька, – ми – молода сім’я і для нас набагато важливіше жити окремо від батьків, ніж для Богдани. Чому ви нам не допомогли?

– Ми з мамою плануємо свою квартиру переписати на тебе, – втрутився в розмову чоловік, – вона двокімнатна, буде колись вам. Якщо хочете раніше отримати щось своє – збирайте гроші, а ми що зможемо – допоможемо.

Та Олі, здається, такий варіант не підходив.

– Так не чесно! – Крикнула дочка ображено. – Богдані, значить, все готове, а мені – збирай сама!

Ми з чоловіком переглянулись.

– Олю, – я намагалась заспокоїти її, – ми з батьком з радістю й тобі дали б все готове, але у нас немає з чого.

– Тоді розміняйте свою квартиру на дві однокімнатних! – Випалила Оля.

– Розумієш, – намагався переконати її чоловік, – якщо ми розміняємо нашу двокімнатну, то зможемо за неї отримати, максимум, дві кімнати в гуртожитку. На дві повноцінних квартири вона не потягне!

– Так не справедливо! – Оля пішла, витерши сльози.

Ми з чоловіком не знали, як вчинити. З одного боку хотілось допомогти старшій доньці, а з іншого було образливо чути від неї такі звинувачення.

Але, порадившись, ми з чоловіком вирішили поїхати за кордон на заробітки.

Працювали ми тяжко, зате через рік змогли купити Олі з чоловіком квартиру в новобудові. Навіть на ремонт вистачило. Донька раділа і дякувала, щоправда, хотіла вона двокімнатну, адже вони люди сімейні. Ну, але і такому подарунку діти зраділи, а ми з чоловіком на якийсь час змогли полегшено видихнути.

За кілька місяців ми з чоловіком вирішили скласти заповіт, адже люди ми не молоді, всяке може статись.

Оскільки, ніяка із доньок не була обділеною, всі були в рівних умовах, ми вирішили заповісти й нашу власну квартиру їм обом – нехай, коли нас не стане продадуть, а гроші поділять навпіл.

Та коли Оля дізналася про умови заповіту, прибігла до нас розлючена.

– Ви, – каже, – мені обіцяли цю квартиру, а зараз умови змінили. Це що таке?

– Доню, – відповідаю я, – ми так говорили, поки не купили тобі власної квартири, а зараз ви з сестрою в рівних умовах, тому й заповіт складений на вас обох.

– Не чесно так, – крикнула Оля, – пообіцяли й не зробили!

Ми з чоловіком знову подивились один на одного. І за що до нас така невдячність?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

1 × 4 =

Хотілось допомогти старшій доньці, але було образливо чути від неї такі звинувачення