Ілюзія щастя зруйнувалась в одну мить

Володя був моїм найкращим другом. Наші матері – троюрідні сестри, тому ми, можна сказати, в якійсь мірі, родичі.

Ми росли в одному дворі, ходили в один клас, разом служили в армії та навчались в інституті. Потім знайшли роботу в одній компанії й, окрім друзів, стали ще й колегами.

Якось ми познайомились у парку з двома дівчатами – Лідою та Ларисою. Мені одразу сподобалась Лариса, тому після прогулянки я вирішив зізнатись другові, що поклав на неї око.

Та, на диво, сталось те, чого раніше ніколи не було – Володя сказав, що йому вона теж подобається. В той момент ми вперше за багато років дружби так серйозно посварились. Ми навіть перестали спілкуватись на кілька днів.

Але першим здався Володя. Він прийшов до мене і сказав, що якщо Лариса мені дійсно дуже подобається й у мене на неї серйозні наміри – він готовий відступити, адже дівчина вона, звичайно, симпатична, та у нього до неї тільки спортивний інтерес.

Я, звісно, зрадів! Ми помирились і я почав будувати відносини із Ларисою. Володя не робив нам ніяких перешкод, а навпаки, навіть допоміг мені організувати все для того, аби освідчитись коханій.

А на нашому весілля Володя і Ліда, подруга Лариси, були друзями наречених. Та згодом вони втішили нас новиною, що хочуть побратися! Ми були безмежно щасливі за них!

З того часу ми почали дружити сімями. Всі свята, дні народження святкували разом.

Тоді мені здавалось, що це – справжнє щастя! У мене є все, що мені потрібно: кохана, найкращий друг, а незабаром, будуть ще й діти.

Але все моє щастя, а точніше, його ілюзія зруйнувалась в одну мить.

Я – вагітна, – якось сумно сказала мені дружина одного вечора.

– Так це ж прекрасно! – Я ледве не стрибав від щастя. – Я нарешті стану татом!

Та дружина подивилась мені у вічі.

– Не станеш. – Сухо сказала вона – Це не твоя дитина.

Здалось, ніби рухнув світ.

– Не моя? – Ледве зміг промовити я. – Чия тоді?

Володі. – Сказала дружина і замовкла.

Той день став найгіршим у моєму житті. Я втратив довіру до людей, яких любив усім серцем.

Пройшло вже кілька років, а я, переглядаючи в соціальній мережі фото щасливої сім’ї Лариси та Володі, де вони посміхаються й тримають на руках маленьку доньку, й досі не розумію, як тепер вірити людям?

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

three × two =

Ілюзія щастя зруйнувалась в одну мить