Інша сторона ночівлі однокласників

У школі почалась мода ходити в гості з ночівлею. У мене син, йому 9. Хлопці теж захотіли не відставати від дівчат і зробити таку ночівлю. Запросив нашого малого однокласника, син у нас не проблемна дитина. Усе їсть, усе п’є, немає алергії та і адаптується наче добре до будь-яких умов. Спокійна дитина, тому немає хвилювань можна відпускати.

Звичайна дитина.
Ми домовились, що після школи дітей забере батько однокласника. Я тільки підвіз деякі речі, зубну щітку, пасту, рушник, одяг на ніч, навіть запасний (це зібрала дружина). Хлопці уже дорослі думаємо проблем не повинно бути. Лише попросили, якщо буде хвилюватись чи турбуватись, щоб одразу нам телефонували, це може траплятися, якщо нове не знайоме місце. Ми дзвонили ввечері питали як справи, усе було добре. Наступного дня забрали сина після школи, усе пройшло дуже добре.

На вихідні випала наша черга приймати гостей. Однокласника сина привезли до нас вранці у суботу. Дружина саме пішла на нічну зміну до лікарні. Але думаю, що мені з хлопцями буде чим зайнятися. Переговорили з мамою хлопчика, наче теж не проблемна дитина, тому без проблем.

Спочатку хлопці грали відеоігри, здавалось, усе гаразд. Але потім почали бігати, гратись. Хай граються. Але діло йшло вже до вечора, тому щоб не заважати сусідам попросив хлопців посидіти тихо пограти ще ігри чи подивитись мультфільм. Проте однокласник виявився дуже активним хлопчиком, бігати та стрибати він не припиняв, лазити по шухлядах, не знаю що хотів там побачити.
Прийшов часу обіду, а для мене пройшов як тиждень. У нас було декілька страв, що залишила дружина, але ми вирішили їсти бутерброди. Адже довго не могли вибрати, що буде їсти однокласник сина.
– Я хочу сиру!
– От я тобі поклав.
– Я хочу ще більше сиру!
Думаю мені не шкода:
– Ось тримай ще.
Вийшло у нього 3 шматки сиру. Я не рахую, мені не шкода. Здається що могло б статися. Тут Сашко, так звуть однокласника, починає блювати тим бутербродом на всю кухню. Не розумію що сталося, яка причина, можливо продукти якісь зіпсовані, але ж із сином все добре. Що робити якщо йому геть стане не добре, чи втратить свідомість, що тоді робити. Телефоную до дружини, дали малому активоване вугілля, ніби все добре. Я чоловік, але розхвилювався не на жарт, думав з хлопцями легко має бути, ще й дружини немає. Телефоную до його мами, розповідаю, щоб порадитись що робити. Мама хлопчика довго не бере трубку. Тільки перетелефонувала через годину. Спокійним голосом питає що сталося, я пояснюю всю ситуацію, питаю чи потрібен якийсь особливий догляд. У відповідь вона лише каже: «Не хвилюйтесь все добре, у нього просто трохи непереносність на молочні продукти. Просто дайте води і йому зараз все швидко перейде, просто не давайте йому більше молочку. Вибачте я не можу більше говорити. Якщо ще щось потрібно телефонуйте!» і завершила дзвінок. Я впевнився, що
коли щось потрібно «точно» можна дзвонити його мамі.
Краще було просто попередити було заздалегідь.

Малі приходять до себе, заспокоюються і по трохи починають гратись. Я чоловік, що ніколи цього не робив, був змушений так довго прибирати, все у кухні, закинути прання, провести дезінфекцію. Змінного одягу мама Сашка йому не дала, щось підібрали з одягу сина та мого. Йшло до вечора, а сил у мене вже не було зовсім.
На годиннику вже за 21:00. А у Сашка якраз прокинулась чи повернулась уся його активність. Знову починають бігати, стрибати, бачу вже і син втомився, але його друг втоми зовсім не відчуває. Чую хтось стукає у двері, прийшли сусіди питати коли ми нарешті заспокоїмося, а то ще трохи і стеля на них впаде. Думаю, не вистачало ще з сусідами посваритись.

Трохи домовився із малими нарешті іти спати, на годиннику вже 23:00. Нарешті тиша. Але не на довго. Лише я прибрав усе, трохи заснув, як чую дядько Вадим я не хочу спати, мені сумно. Я встаю і йду проводити час із Сашком. Ми дивилися фільм під час якого я засинав, проте Сашко мене завжди будив, бо йому сумно самому дивитися.

Це була ніч як на вокзалі, а не ніч вдома. Хлопчик заснув десь о 4 ранку, до такого режиму наша сім’я не звикла. Чекаю ранку, коли це вже все закінчиться. Батько Сашка казав, що приїде по сина о 9 ранку, це був такий бажаний час.

Через 3 години сну, роблю зусилля над собою та прокидаюся, щоб зробити хлопцям сніданок. Уже ніяких бутербродів. Зварив спагеті з сосисками. Поснідали без небажаних ситуацій. Вже дружина прийшла з роботи, питає що за хаос у нас вдома, і це я ще прибирав вчора ввечері.

Вже от-от має приїхати батько Сашка. Ми з дружиною на кухні розмовляємо, хлопці в кімнаті грають. Раптом шум, плач. Сашко біг, перечепився і впав, кров з носа ллється. Дружина швидко його доглядає, а його батьки не піднімають трубки. А я просто чекаю коли це усе закінчиться.
Мене переповнюють емоції, думаю такі ночівлі найближчим влаштовуватись не будуть.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

seven + one =

Інша сторона ночівлі однокласників