Клубочок щастя на лавці

Літо тільки набирало своїх обертів, ночі були ще дуже холодні, тому без теплої кофтинки не варто було йти гуляти.

Одного із таких вечорів ми з моїм чоловіком гуляли нічним парком та побачили на лавці маленьку дівчинку, яка склалась клубочком і наче спить, під головою у неї був дитячий рюкзачок у вигляді ведмедика. Люди просто проходили повз, але ми з Максимом не змогли.

– Дівчинко, що ти тут робиш? На вулиці так прохолодно, де твоя мама? – розпочав розмову мій чоловік.
– Я тут сплю, нема мами. – різко, але сумно відповіла дівчинка.
Підсунула свого рюкзака під голову та заплющила очі, створюючи вигляд наче спить, показує «не чіпайте мене».

Ми з чоловіком довго радились що ж робити, ми не могли залишити маленьку ось тут просто на лавці, на вигляд дівчинка була років п’яти. А раптом їй буде холодно вночі та вона захворіє, чи «тьху-тьху» би не сталося чого гірше, маніяків у наш час теж вистачає. Ми вирішили зателефонувати до поліції, хай фахівці нам допоможуть. Диспетчер повідомила, що немає кого відправити зараз на виїзд, якщо можемо, щоб ми привезли крихітку у відділок. Що ми й зробили.

Дівчинка виявилась досить відкритою до розмови та відразу пішла на контакт. По дорозі з’ясувалось, що манюні 5 років і вона втекла з дому, а у тому милому рюкзачку-ведмедику лежить бутерброд на випадок якщо вона буде голодною. Це ж треба, щоб до такого додумалась п’ятирічна дитина, вона досить розумна та розсудлива не дивлячись на вік. Удома в малечі постійні святкування, матір з батьком люблять хильнути зайвої чарки, до дівчинки ніхто й не дивиться, сама себе доглядає, з’їсть що знайде або що залишалось після нічних гулянь. Не дивно, що ніхто й не помітив що дівчинки немає вдома й поліція досі її не шукає.

У відділку сказали, що у притулку немає вільних місць і ми дуже допоможемо, якщо візьмемо дівчинку до себе на ніч, а вони зателефонують як тільки щось вирішиться.

День, другий, до нас ніхто не телефонує… Ми дуже прив’язались до дівчинки, але, на жаль, не можемо залишити її собі, адже у нас своїх четверо дітей. Ми почали телефонувати до наших друзів, чи ніхто б не хотів ще одного члена родини. Серед них знайшлись такі, які готові були взяти дівчинку. Але це виявилось не так просто.

Разом із нею вони й поїхали до відділку, досить швидко вони змогли зробити усі необхідні документи й дівчинка змогла стати членом їхньої родини. Але зробити ці документи було досить важко, адже спочатку потрібно було позбавити батьків батьківських прав, чого вони спочатку не дуже хотіли, але зрозуміли, що дитина їм тільки «заважає» і самі все підписали. Оформили опікунство і родина стала більшою та ще трохи щасливішою.
Ми також із дівчинкою часто бачимось на спільних посиденьках із друзями, вона щаслива. Ба навіть почала звертатись до друзів мамо і тато, це дуже гріє душу.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

2 × 1 =

Клубочок щастя на лавці