Коли мені зателефонувала колишня дружина, я зрозумів, що трапилась якась трагедія. Ми вже давно не живемо разом і спілкуємося лише при нагальній потребі. Вона повідомила, що її батько залишив цей світ. За тиждень Вікторія зв’язалася зі мною ще раз. Виявилося, що мій тесть подарував у спадок свою машину. Від цього моя колишня дружина почала ще гірше ставитися до мене.

Зі своєю дружиною я вже не живу рік. Спочатку нам здавалося, що наші стосунки є ідеальними, але, на жаль, ми дурили самі себе. Батьки дружини  дуже мене любили. І я зовсім не хотів з ними розлучатися.  Найважливішими для них були внуки. І справді, наші діти – це моя гордість.

Теща і тесть дуже часто до нас навідувались. Вони постійно приносили різні подарунки. Бувало і таке, що мені з дружиною треба було поїхати на три дні, то мама Вікторії часто залишалася з нашими доньками.

Але після розлучення все змінилося. Теща перестала телефонувати до дітей, коли вони були зі мною. Вона зовсім не приходила в гості. Я сподівався, що добрі відносини збережуться. В нашому розлучені винна дружина. Вона мене розлюбила. Ображатися батькам Вікторії на мене не було за що.

Через три місяці мовчання до мене зателефонувала сама Вікторія. Вона була стурбована. Голос жінки тремтів і я ледь встиг зрозуміти, що вона намагається сказати. Той четвер я запам’ятаю на довго. На жаль, помеr тесть. Вона сказала, що я маю право знати, адже ми з Ігорем Івановичем були дуже близькі.

Найбільше мені хотілося підтримати колишню дружину. Вона дуже страждала. Я забув про образи, про біль, який вона заподіяла мені. З таким горем важко впоратись самому.  Мені теж було важко. Тесть завжди готовий був мені допомогти. Та і діти мої любили Ігоря Івановича.

Через деякий час Вікторія знову зателефонувала до мене. Вона сказала, що тесть залишив мені у спадок свою машину. Я знав, що у мене з ним хороші відносини, але ніяк не міг сподіватися на такий сюрприз. Проте у голосі колишньої дружини відчувався натяк на грубість.

Тепер до тієї родини я не маю ніякого відношення. І сам вирішив, що доцільніше було б віддати машину дітям. Вікторія зустрілася зі мною. Ми разом з нею говорили про доньок, про її батька. Вона сказала, що зараз почувається дуже щасливою.

Складалося враження, що це все мені навмисне говорила. Я слухав її і мені захотілося, щоб цей день пройшов якнайшвидше.

– Мені дуже дивно, що тато залишив тобі цю машину. Ніколи не бачила між вами надто теплих стосунків.

– Я завжди з повагою ставився до Ігоря Васильовича.

– І що ти збираєшся з цим робити?

– Віддам це дітям. Ти знаєш більше, що їм потрібно.

– Завтра підготую все необхідне для цього. Бувай.

Коли Вікторія пішла, я довго думав, за що її покохав. Від тієї доброї і лагідної жінки нічого не залишилося.

Наступного дня я написав відмову і ми розійшлися на цьому. Для себе я зробив висновок, що в житті бувають різні випадки, проблеми. Нікому не відомо, що буде завтра. Але в будь – якому випадку потрібно залишатися людиною.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

four + eight =

Коли мені зателефонувала колишня дружина, я зрозумів, що трапилась якась трагедія. Ми вже давно не живемо разом і спілкуємося лише при нагальній потребі. Вона повідомила, що її батько залишив цей світ. За тиждень Вікторія зв’язалася зі мною ще раз. Виявилося, що мій тесть подарував у спадок свою машину. Від цього моя колишня дружина почала ще гірше ставитися до мене.