Кожна людина має право на шанс!

Я одружився у 28 років. У нас з Тетяною було щасливе подружнє життя. Це було справжнє кохання. Ми мали все, що душа забажає: будинок, машину, власний бізнес. Але найголовнішого так і не було! Ми мріяли, щоб нарешті народилось немовля.

Через 5 років спільного життя, Тетяна все ж таки завагітніла. Ми були на сьомому небі від щастя! Через дев’ять місяців народився син Михайлик. Для мене він був сенсом життя.

Поки я працював, дружина займалась господарством та виховувала маленького сина. Бізнес вимагав багато сил та часу, тому мені доводилось часто їздити у відрядження. Одного разу я вирішив зробити сюрприз та повернувся з чергової поїздки без попередження.  Тетяни вдома не було. Натомість я побачив поруч із сином немолоду жінку. Вона сказала, що няня Михайлика і приходить до нас тоді, коли моя дружина на день-два кудись від’їжджає. Для мене це була несподіванка.

Вранці Тетяна повернулася додому. Побачивши мене, злякалася і почала розповідати нісенітниці та виправдовуватись. Все це не було схоже на правду. Ми довго сварились, але врешті-решт я її пробачив, адже дуже сильно кохав.

Ми почали все з чистого аркуша. Через тиждень дружина сказала, що вагітна. Сумніви роздирали мою душу на шматки. Я не був впевнений, що це маля від мене, тому вирішив запитати її прямо. Тетяна мене запевняла, що по-іншому бути не може, що це моя дитина.

У нас народилась донька Софійка. Вона була схожа на маленьке янголятко. Ми знову були щасливі. Через деякий час мою дружину, як підмінили: постійно кричала, була незадоволена, шукала причини для чергового скандалу. Наше подружнє життя перетворилося на жахіття. Уже не було сил якось все залагодити. Ні увага, ні квіти, ні подарунки – нічого не допомагало.

Одного разу в гості прийшов мій друг Микола. Ми пили чай, гралися з дітьми. Микола ненароком зауважив, що Михайлик моя копія, а от Софійка зовсім не схожа. Напевно, пішла в рідню Тетяни. Після цих слів сумніви знову зародились у моїй голові. Дочка не схожа, дружина себе дивно поводить… Щось тут не те!

Усю ніч я не міг заснути! Вранці взяв кілька волосин обох дітей і помчав робити генетичну експертизу. Час проходив дуже повільно, здавалось, що минула вічність.

Ось я перед дверима… Зараз скажуть результат… У мене шок! Виявилось, що Софійка справді моя дочка, а Михайлик… мій довгожданий син… не мій! Я не міг вимовити ні слова. Все було, як в тумані. Згодом я потроху прийшов в себе. У голові літало тисячу думок. Я не знав, що мені робити. Як вона могла так вчинити зі мною? Чи потрібна комусь така правда? Чи можу я відмовитись від сина, хоч він і не рідний? Чи варто ламати дитячу психіку?

До пізнього вечора я прогулювався вулицями міста, додому не хотілось йти. Але потрібно було розставити всі крапки над «і». Піднімаючись сходами, я думав, що залишу  свою дружину та нерідного сина. Коли ввійшов у двері, то два янголятка повисли у мене на шиї і міцно цілували. Дружина приготувала смачну вечерю і, як колись, радо чекала на мене. Тетяна попросила пробачення за все, міцно притулилась та поцілувала. Я зрозумів, що не можу втратити свою сім’ю, свій скарб.

Я не знаю, як буде далі! Але зараз я щасливий!

Не важливо, хто є генетичним батьком дитини, якщо ти дійсно її полюбив!

Кожна людина має право на шанс все виправити!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

19 + six =

Кожна людина має право на шанс!