Красуня і чудовисько. Реальна історія з життя однієї сім’ї

Рік назад Олена з чоловіком відгуляли весілля. Святкування було скромним, гостей — чоловік з десять. Вона раділа, адже була впевнена у своєму виборі на всі 100%, відчувала, що Руслан її кохає.

Так, як на той час вони проживали в Америці, то батьки і рідні не змогли розділити з ними радість. Тому було вирішено при першій же нагоді вирушити на батьківщину для знайомства з ріднею.

Її сестра Інна жила у місті неподалік маминого села і все випитувала у нені, коли ж вони приїдуть. Чи не передумали їхати і багато іншого у тому ж дусі. Інна любила вихвалятись своїми успіхами та й взагалі власним життям в цілому. Та не все було так гладко, якби їй хотілось, тому і пхала носа у чуже життя.

— Матусю, а чи не розповідала Олена в якому ресторані гуляли? На скільки персон було накрито столів? — хитро розпитувала сестра.

— Звісно казала. Святкували у звичайному кафе з кількома друзями, нічого особливого. — промовляла мама.

Сестра не могла стримати задоволену усмішку. На її весіллі гуляло все село, як то кажуть на вищому рівні, все дорого – багато.

Інна завжди твердила, що це особливий день, він єдиний і неповторний, тому економити не варто.

Проте розкішне весілля не зуміло зберегти її шлюбу. І мама звернула на це увагу. Сестра виправдовувалась, що то було просто помилкою молодості. Мовляв, не розгледіла, яким насправді не толковим був її чоловік і додала:

— Хтозна, який Оленчин чоловік. Мабуть, скнара якийсь!

— Не думаю. Що з тієї розкоші, головне, щоб життя вдалось. — пояснювала ненька.

Інна, як завжди, завела свою пластинку. Всі для неї брехуни й ніхто краще ніж вона не може влаштувати власне життя, навіть сестра.

Другий чоловік цієї язикатої хвеськи був фрилансером. Він сидів здебільшого на її шиї та зрідка шукав якийсь підробіток. Але від долі не втечеш, як то кажуть, і сестра, як і мабуть, кожна жінка, трішки прикрашала реальність вигадками. Та ніхто за це її не осуджував..

Олена з Русланом зустрілись випадково вечором у парку. Обоє приїхали до Америки на заробітки, а з часом вирішили там трішки пожити. Інна, як не дивно, стверджувала, що ці стосунки не триватимуть довго. Та ви не подумайте, Олена не кидалась на першого ліпшого, просто й справді людиною Руслан виявився хорошою. Мама старалася захистити дівчину від балачок сестри, тому сама рідко розпочинала бесіду на цю тему.

І ось, настав той час, коли у новоспечених молодят випала можливість виїхати з великого мегаполіса. Їм хотілось побути трошки в тихому місці, без всієї цієї міської метушні. Мама звісно ж чекала пару з великими, щирими обіймами. Теплі родинні стосунки між ними ніколи не зникали.

В очікуваннях, ненька бігала по ринку скуповуючи найсвіжіші та найсмачніші продукти, щоб влаштувати пишне застілля.

Сестра, постійно надзвонювала матері, щоб дізнатись точну дату Олениного прибуття, а винюхавши все, наполягала і на своєму візиті. Проте мама не підтримувала такого ентузіазму.

— Інночко, вони тільки з дороги, захочуть відпочити. А ти почнеш одразу розпитувати, що та як. Негарно якось вийде! — відмовляла вона її.

Та, як ви розумієте, всі мамині вмовляння не дали ніякого результату. Сестра примчала в село, як тільки стало сутеніти. Як не крути, але колись, все-таки, ця зустріч мала відбутись.

— Проходь, сестричко. Якраз до вечері поспіла, посидимо, як колись. Я тебе познайомлю зі своїм Русланом. — зустріла її на порозі Олена.

— Ой, яка неочікувана зустріч! — почала виправдовуватись Інна. — А я думаю треба заїхати провідати матусю, бо давно не бачились. Не очікувала тут вас зустріти.

Щоб довго не стояти в коридорі, дівчата пройшли в кімнату. По очах Інни було видно, що нею керує цікавість. Побачивши Руслана, сестра якось зніяковіла. Причиною цього стали невиправдані очікування. На її подив, чоловік Олени був не мегакрутий мачо, а звичайнісінький простачок. Та й красою сильно не виділявся.

З огляду на те, що дівчина була досить приваблива і симпатична, її обранець здався сестрі непоказним і затюканим. Окрім всього Іннину неприязнь підсилював ще й величезний рубець на зап’ясті Руслана.

Та звісно ж нічого не казала, та це читалось з виразу її обличчя. Вона тільки скоса кидала поглядом на маму, натякаючи на те, що Олена зробила поганий вибір. Проте, ненька не звертала жодної уваги, вона просто тішилась, що вони всі зібрались.

Через тиждень після приїзду Олена з Русланом пішли влаштовуватись на роботу. Вона стала секретарем у сільраді, а чоловік механіком на станції швидкої допомоги.

Звісно професії для молодих людей не надто сучасні й мало прибуткові, проте їх все влаштовувало. Хотілось залишитися в селі. Як-не-як, тут рідний дім, та й мамі потрібно допомагати. Працювати ніхто з них не боявся, тому у вільний від роботи час, вирішили трішки розширити площу будинку.

Для цього дівчина відправилась до міста на закупи. Там випадково зустріла сестру. Між ними зав’язалась розмова.

— Ох, сестро! Ну і влипла ж ти. Повелась на брехуна, та ще й такого огидного, чисто на єті схожий він. Ну ти ж подумай, які дітки то у вас народяться страшненькі. Ти краще на розлучення подавай, як найскоріше, поки ще не пізно! — з усією серйозністю сказала Інна.

— Не верзи дурниць! Я не збираюсь йти на гріх. Навіщо розходитись, якщо на це немає вагомих причин. Кожний бачить тільки те, що хоче бачити. Ти завжди судиш людей за їхньою зовнішністю і навіть не намагаєшся пізнати з середини. Мені байдуже, що ти думаєш. У мене все добре, тому я не буду слухати твоїх порад. — стримано відказала Олена.

Інна обурилась і дещо розізлилась. Перед тим, як піти геть, вона буркнула, що вони з мамою засліплені й не помічають очевидних речей, неначе їм пороблено. Це була її думка, яку та стійко відстоювала і не сприймала жодних заперечень.

Ну і нехай. Кожен живе власним життям і це нормально.

Руслан хоч і був непомітним, як сіра миша, проте зумів підкорити серця односельців. В нього були золоті руки, тому механіком став бездоганним. Навіть Інна одного разу, за велінням долі, була змушена звернутись за його допомогою.

На її подив йому вдалося швидко полагодити авто. Та це не змінило ситуації. Інна, як і раніше, не виявляла довіри, стверджуючи, що це випадковість. Будь-який майстер зміг би правильно встановити причину поломки й замінити потрібні деталі. Шукала різні причини, щоб придертись.

У Олени з чоловіком прекрасні стосунки й мама теж з ним чудово ладнала. Руслан надійний, турботливий і з тещею завжди люб’язний. Саме через це жодна із них не звертала уваги на його зовнішність.

Людина він зі світлою душею і великим щирим серцем. Це відчувалось з перших секунд і саме тому недоліків ніхто не помічав. Чоловік за кохану був готовий йти у вогонь і в воду, іншим теж залюбки допомагав.

Дівчині було все одно на думку оточення. Це її життя і тільки вона в праві вирішувати з ким його проживати. Руслан її опора, її крила.

Неподалік станції, де працював чоловік, знаходився місцевий ставок. І ось, одного літнього спекотного дня звідти почувся галас і невгамовний крик, довкола зібралось багато стривожених людей. Було зрозуміло — сталася біда. Руслан не роздумуючи кинувся туди.

— Що трапилось? — спитав він когось у натовпі.

— Та ніби сім’я відпочивала і син послизнувшись впав у воду. — відповіли люди.

Та навіть тут без Олениної сестриці не обійшлось. Вона якраз приїхала і звично пробурмотіла:

— Краще за дітьми стежити треба, що за батьки?

А Руслан, тим часом щоб не втратити дорогоцінних хвилин, знявши все зайве, стрибнув до ставка. Розгублений натовп почав вигукувати чолові, що це надто небезпечно і на під’їзді вже мають бути рятувальники, а батьки хлопчика показували місце, де той зник під водою.

Вже за декілька хвилин, люди побачили Руслана, який плив з непритомним хлопчиком. Ставок цей для купання не придатний. За ним ніхто не доглядав, тому він поріс комишами й водяними заростями. Якби чоловік не витягнув малого з цього болота, то рятувальники вже б не встигли нічого вдіяти. Дитина сильно заплуталась і наковталась багато води.

— Точно з нечистим зв’язаний. Бачите, навіть в таких заростях не тоне! — шепнула комусь з присутніх Інна.

На щастя життю хлопчика вже нічого не загрожувало. Він оклигав, хоча й був добряче переляканий. Батьки не могли підібрати слів вдячності за такий мужній вчинок. Вони запросили Руслана увечері до них на чай, щоб хоч якось віддячити за врятоване життя сина. Чоловік не міг відмовитись.

Сидячи за чашкою чаю, Руслан поділився своєю історією життя. Колись в дитинстві його, так само, як і їх сина врятували від вірної смерті.

Він з батьками проживав у селищі на сході країни. У будиночку біля річки. То був час переворотів і змін. Чиновники та бандитські угрупування не могли поділити між собою владу. Вчинялись заколоти й провокації від яких страждали прості громадяни.

— Одного дня, наш будинок змило велетенською хвилею. Мене 10-ти річного хлопчика батьки залишили одного. В цей час в сусідньому містечку бандитами, для провокації місцевої влади, було підірвано дамбу. Вода ринула величезним стовпом і з шаленою швидкістю знищувала все на своєму шляху. Багато людей опинились у пастці. Якась жінка зрозумівши, що в будинку була дитина, кинулася у вир води, щоб врятувати мене.

Саме тоді, не жаліючи власного життя їй вдалось доправити мене на безпечну ділянку землі. Я не знав, що це за жінка, та в неї були добрі й лагідні очі. — згадував зі смутком чоловік.

У нашому селищі люди були привітні. Ми з друзями часто отримували смаколики від сусідів й інших жителів, яких навіть й не знали.

Руслан зі смутком згадував ті часи. Та нещасна жінка зуміла зачепитись за повалений стовбур дерева і переправити хлопчика на берег, де його вже чекала налякана мама. Та примчала, як тільки почула про скоєне, вона й допомогла вибратись з води незнайомці. Та, на жаль, жінка померла від отриманої під час порятунку травми. Перед смертю встигла тільки простягнути малому Руслану свій натільний хрестик.

Чоловік злегка розстібнув сорочку, щоб показати цінного дарунка, який оберігав його і сьогодні. Бабуся врятованого Русланом хлопчика розплакалась і попросила таблетки від серця.

— Я просто перехвилювалась. Все гаразд. Продовжуй далі. — промовила старенька.

Руслан повідав, що цю жінку з великим серцем, вони з мамою поховали як годиться, а після переїхали. В тому селищі їх вже нічого не тримало і хотілось скоріше забути той кошмар. Та про ті події чоловіку до кінця його життя буде нагадувати велетенський рубець на зап’ясті.

— Ти все одно супергерой! — втішав його врятований хлопчик.

Хазяї почали запитувати більше про ту нещасну. Та Руслан не мав чого про неї розповісти. Її ніхто не знав і документів не знайшли. Навіть імені не встигли спитати. Родичі жінки, мабуть вважали, що вона пропала безвісти.

— Мар’яна. Її звали Мар’яна. — тремтячим голосом сказала бабця.

Всі затихли. Батьки хлопчика зрозуміли, що бабуся впізнала в жінці свою доньку. В молоді роки, та виїхала, спочатку присилала листи, а потім зв’язок обірвався.

Саме натільний хрестик розкрив так багато невідомого для них усіх. Бабуся подарувала його своїй доньці перед від’їздом, як оберіг. І тепер настав час дізнатись всю правду, хоча й гірку.

Руслан хотів було повернути хрестика законному власнику, та бабця ствердно наполягла, щоб той залишився у нього.

Старенька не стримувала сліз, а потім попросила, щоб чоловік розповів де саме похована її донька. Вона, хоча б перед смертю, але все-таки хоче навідати загиблу доню.

Звісно Руслан все розповів та пояснив рідним, як знайти могилу. Він навіть сказав, що може поїхати з ними, якщо ті захочуть. А, як інакше? Дочка цієї старенької врятувала йому життя і завдяки цьому, чоловік, в знак пошани, теж був добрим з людьми, стараючись допомогти кожному хто того потребував.

Ніхто й передбачити не міг, що через роки чоловік зможе повернути борг за власне життя, рятуючи сина рідного брата тієї самої жінки. Що не кажіть, а таких збігів не буває, все, що відбувається у нашому житті — веління Бога.

Ми всі живемо на світі заради якоїсь мети, а досягнувши її крокуємо далі. Світ повний чудових людей, які цінують душевні якості більше за матеріальні блага і красу. Руслану пощастило зустріти саме таку людину і знайти роботу для душі, від якості виконання якої залежить не одне життя.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

fifteen − 7 =

Красуня і чудовисько. Реальна історія з життя однієї сім’ї