Лише один раз я попросив свою матір глядіти онука, але вона сказала, що на вихідні до неї своїх дітей привезе мій молодший брат. Вони з дружиною уже давно запланували поїхати з друзями на відпочинок. Мати сказала, що з двома дітьми вона ще якось впорається, а от одразу за трьома наглянути не зможе.
У мене була безвихідна ситуація. Дружина сиділа біля хворої матері, а у мене – термінове відрядження. Я тоді змовчав і відвіз сина до друзів.
Не знаю чому, але моя мати завжди по-різному ставилася до своїх онуків. Для дітей мого молодшого брата готує подарунки, запрошує в гості, цікавиться, як там вони, а мого сина ніби не існує.
Як народився перший онук, мати ще працювала і їй було ніколи. Скаржилася, що здоров’я вже немає малих дітей глядіти. Я й не наполягав. Дитина моя, і я її нікому підкидати не збираюся.
Але коли з’явилися діти у мого брата, то в матері й час, і здоров’я знайшлося. Та брат у неї й не запитував, чи зможе вона з онуками побути. Просто привозив їх і залишав.
Нещодавно мама зламала ногу. Біля неї хтось постійно повинен бути. Я зовсім не проти. Ми з дружиною у неї щодня. А от у брата на цей час були свої плани. Вони до тестя й тещі в гості зібралися. Якщо не поїдуть, ті образяться.
Як мені зараз бути, я не знаю. Сваритися з братом, чи матері щось казати? Коли мені один раз знадобилася її допомога, вона відмовила. На брата ж завжди знаходила час і сили.
А тепер, коли щось сталося, доглядати за нашою матір’ю повинен я.
