Мама кілька разів приїжджала до мене, але я жодного разу так і не впустила її на поріг свого дому

Мама пішла від нас, коли я закінчувала школу. Батько пиячив, але мені тоді здавалось, що це не причина для того, щоб йти з родини. Я той час я не помічала постійних синців та заплаканих очей матері. Не звертала уваги на те, як тато ставиться до неї. Мені здавалось, що мама повинна була терпіти заради мене.

Тому, коли мама пішла, я образилась на неї настільки сильно, що повністю припинила спілкуватись. Мама просила мене піти з нею, але я не хотіла.

«Краще я залишусь з батьком! – Кричала я – Буду з татом, я йому треба

Я залишилась з татом, терплячи його постійні гулянки та запої. Звичайно, такий спосіб життя погано вплинув на його здоров’ї та через три роки після того, як пішла мама, його не стало. Я залишилась жити сама. Згодом одружилась й пішла жити до чоловіка. Батьківську стару хату, яка майже розвалювалась, я продала за мізерні гроші. Отак спогади про батьків в мене повільно розвіялись.

Про маму я знала тільки те, що вона вдруге вийшла заміж. Я ніколи не цікавилась тим, хто її чоловік, тому що вважала це за зраду. Мама кілька разів приїжджала до мене, але я жодного разу так і не впустила її на поріг свого дому. Вважала, що вчиняю правильно, адже мама колись залишила мене. Чому ж я зараз повинна з нею спілкуватись.

Якось мама вчергове приїхала до мене. Був якраз мій день народження. Мама зайшла на подвір’я з букетом троянд та великим пакунком. Але я не хотіла її бачити. Тому попросила піти з мого дому. Мама зі сльозами на очах вийшла за ворота…востаннє. Більше я її не бачила.

За два тижні мені зателефонувала тітка й сказала, що мами більше немає. Як з’ясувалось, вона була тяжко хвора й приїжджала до мене попрощатись. Але я виставила її за двері. Тітка сказала, що мама відписала мені свій будинок, який вони будували разом з другим чоловіком. Його не стало на пів року раніше, ніж мами.

Вона любила тебе, – телефоном говорила тітка, – до останнього дня любила. Все про тебе питала: «Чи не дзвонила моя донечка?». А мені й не було, що сказати.

– Чому ж ви мені раніше не сказали, що вона хвора? – Плакала я, картаючи себе за те, що так жорстоко обійшлась з мамою.

– Вона не хотіла бачити твоїх сліз… – Тяжко зітхнула тітка.

Мами немає вже два роки, а я й досі не можу собі пробачити своєї грубості. Я злилась на маму, не бажаючи навіть дізнатись, чому вона пішла від батька. Тільки від тітки, коли матері вже не було, я дізналась, що окрім побоїв, тато ще й зраджував мамі. А я винила її!

Сподіваюсь, що моя історія зможе допомогти комусь налагодити стосунки з батьками, поки ті ще живі.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

14 + one =

Мама кілька разів приїжджала до мене, але я жодного разу так і не впустила її на поріг свого дому