«Буде з онуками допомагати», – сказав чоловік, – «та й тобі по господарству».
Але сталось зовсім не так! Замість допомагати мама тільки те й робить, що критикує мою роботу!
«Ти нащо шкірку з картоплі так неекономно обрізаєш?! Твоїми обрізками ще можна роту солдат нагодувати!»
«Хіба я так вчила тебе вареники ліпити? Це ж якесь собаче вухо, а не вареник!»
«Знову ти порохи забула протерти! Так, гляди, діти якусь астму, не дай Боже, зароблять!»
«У тебе не хата, а якийсь свинарник! Підлога липуча, наче медом помащена. Ти її взагалі миєш?!»
І так щодня.
Я, звичайно, на статус ідеальної господині не претендую, але окрім роботи, я ще мушу прибрати й приготувати їсти на всю сім’ю! Мама ж у нашому домі ні за яку роботу не береться, а от вишукувати недоліки в тому, що я роблю, нехай і не так досконало, як хотілось би – оце вона любить.
Одного разу варила я суп. Прийшла з роботи пізно, втомлена й голодна, вклала молодшу доньку спати й, думаю, повечеряю. Та в холодильнику виявилась тільки одна-єдина котлета! А я добре пам’ятаю, що насмажила вчора цілу каструлю. Чоловік тоді був у відрядженні, діти котлет не люблять, виходить – мама з’їла.
Мені, звичайно, не шкода, але вона могла б подумати, що я прийду голодна! Могла б залишити щось мені, якщо уже так лінь приготувати щось для доньки з онуками! А одну котлету лишила, щоб каструлю не мити – хитро!
На годиннику одинадцята вечора, а я починаю варити суп – їсти-то хочеться, а канапок і печива мені й на роботі вистачає!
Раптом в кімнаті, де живе мама, вимикається телевізор. На кухні з’являється мама.
– Ти що тут вариш?
– Та от, – кажу, – думаю супу зварити, бо їсти хочеться.
– Тільки ти його посоли, – дає мені рекомендацію мама, – бо котлети твої геть недосолені, аж їсти їх не хотілось!
Тут мене накрило.
– То треба було не їсти, раз так несмачно! Якщо я така горе-господиня, як ти мені завжди говориш, то давай ти сама готуватимеш і прибиратимеш?! Приклад, так сказати, покажеш! А то критикувати, звичайно, легше!
Мама подивилась на мене й вийшла. Не знаю, чи образилась вона, але з того часу більше критики у свою сторону я не чула.
