Мама уже понад рік живе у нас. Після смерті батька їй самотньо в будинку в селі, ще й тяжко одній займатися господарством. От ми з чоловіком, порадившись, вирішили маму взяти до себе.

«Буде з онуками допомагати», – сказав чоловік, – «та й тобі по господарству».

Але сталось зовсім не так! Замість допомагати мама тільки те й робить, що критикує мою роботу!

«Ти нащо шкірку з картоплі так неекономно обрізаєш?! Твоїми обрізками ще можна роту солдат нагодувати

«Хіба я так вчила тебе вареники ліпити? Це ж якесь собаче вухо, а не вареник!»

«Знову ти порохи забула протерти! Так, гляди, діти якусь астму, не дай Боже, зароблять

«У тебе не хата, а якийсь свинарник! Підлога липуча, наче медом помащена. Ти її взагалі миєш?!»

І так щодня.

Я, звичайно, на статус ідеальної господині не претендую, але окрім роботи, я ще мушу прибрати й приготувати їсти на всю сім’ю! Мама ж у нашому домі ні за яку роботу не береться, а от вишукувати недоліки в тому, що я роблю, нехай і не так досконало, як хотілось би – оце вона любить.

Одного разу варила я суп. Прийшла з роботи пізно, втомлена й голодна, вклала молодшу доньку спати й, думаю, повечеряю. Та в холодильнику виявилась тільки одна-єдина котлета! А я добре пам’ятаю, що насмажила вчора цілу каструлю. Чоловік тоді був у відрядженні, діти котлет не люблять, виходить – мама з’їла.

Мені, звичайно, не шкода, але вона могла б подумати, що я прийду голодна! Могла б залишити щось мені, якщо уже так лінь приготувати щось для доньки з онуками! А одну котлету лишила, щоб каструлю не мити – хитро!

На годиннику одинадцята вечора, а я починаю варити суп – їсти-то хочеться, а канапок і печива мені й на роботі вистачає!

Раптом в кімнаті, де живе мама, вимикається телевізор. На кухні зявляється мама.

– Ти що тут вариш?

– Та от, – кажу, – думаю супу зварити, бо їсти хочеться.

– Тільки ти його посоли, – дає мені рекомендацію мама, – бо котлети твої геть недосолені, аж їсти їх не хотілось!

Тут мене накрило.

– То треба було не їсти, раз так несмачно! Якщо я така горе-господиня, як ти мені завжди говориш, то давай ти сама готуватимеш і прибиратимеш?! Приклад, так сказати, покажеш! А то критикувати, звичайно, легше!

Мама подивилась на мене й вийшла. Не знаю, чи образилась вона, але з того часу більше критики у свою сторону я не чула.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

4 × 4 =

Мама уже понад рік живе у нас. Після смерті батька їй самотньо в будинку в селі, ще й тяжко одній займатися господарством. От ми з чоловіком, порадившись, вирішили маму взяти до себе.