Мама з татом розійшлася ще коли я був зовсім маленьким, їхні стосунки важко назвати дружніми. Тож, як виглядає мій батько я бачив лише на старих фото. Вітчим докладав максимум зусиль аби я став успішним футболістом. На піку своєї популярності я зустрівся з рідним батьком, він попросив мене забезпечити йому cтарість, адже дав мені життя.

Батьки Дмитра розійшлися ще коли він був зовсім маленьким, їхні стосунки важко назвати дружніми. Тож, хлопчик бачив батька лише на старих фото. Після розлучення чоловік закохався в іншу, а мама Дмитра, здавалось, назавжди втратила віру в чоловіків і довгий час була самотньою.  Лише коли сину виповнилося 9 років, вона зустріла вітчима Віталія, який одразу знайшов спільну мову з маленьким хлопцем.

– Для мене спільна риболовля у компанії дорослого була такою дивиною, що я з рік звикав. Проте вітчим робив усе, аби я більше ніколи в житті не почував себе самотнім хлопчиком, якого виховує матір-одиначка. Саме завдяки йому я почав займатися футболом, здобув впевненість у собі та досяг неймовірного успіху в маленькому містечку. Тато завжди вірив у мене та безмежно кохав мою матір, – говорить Дмитро.

Віталій докладав максимум зусиль аби забезпечити свою родину. Тому чоловік працював на двох роботах, а іноді ще й знаходив підробітки. Спільних дітей з Оксаною у них не було, тож пасинок для нього був ріднішим за усіх. І коли Дмитро надумав вступати до київського вишу – вітчим взяв на себе усі витрати за навчання хлопчика. Чоловік вірив, що столиця – шанс реалізувати спортивний потенціал сина. І недарма. За рік Дмитро став капітаном університетської збірної і йому запропонували спробувати себе у професійному футболі. Хлопець спочатку дуже побоювався, що не виправдає очікувань нового тренера. Але Віталій наполягав: «Зупинятися ніколи не можна. Треба прагнути більшого, ми з мамою віримо в тебе, синку!»

Батьки пишалися своїм сином, приїздили на усі матчі та щиро вболівали за його успіх. Земляки Дмитра прозвали його зіркою футболу, спортсмена досить часто показували по телебаченню, тож місцеві хлопчаки з захватом в очах віталися зі своїм сусідом. Вперше за 19 років рідний батько Дмитра побачив також на блакитному екрані. Він, звісно, його не впізнав, а лише почув своє прізвище та й подумав: «А що, якщо це – мій син?». Жартуючи, він повторив це питання вголос так, що це почула його жінка. «То, може, ти б до нього звернувся по допомогу? Напевно, непогано заробляє твій син…», – запропонувала та.

Усе життя Анатолій (так звали біологічного батька Дмитра) зловживав спиртним, доки у нього не діагностували гепатит. Хвороба відбирала останні кошти малозабезпеченої родини, тому ідея дружини чоловіку сподобалася і він почав шукати свого сина. Анатолій вирушив до столиці та придбав квиток на матч. Батько хвилювався перед зустріччю з сином, тому вирішив трішки випити. Алкоголь додав сміливості чоловіку і по завершенню матчу, він підбіг до поля. Дмитро якраз шукав на трибуні свого вітчима та матір та раптом почув як його кличе якийсь чоловік. Матір хлопця стояла зовсім бліда, тож Діма не мав сумнівів що старий напідпитку – його рідний батько.

Дмитро почав спілкуватися з Анатолієм, навіть позвав його пожити до себе. Батько хлопця був вражений дорогим ремонтом та пишався сином.

– Синку, ти – моя гордість. Дізнатися, що ти найкращий гравець столичної команди – це краще, що могло трапитися зі мною перед смертю.

Після слів батька Дмитро, звісно, запитав, що він мав на увазі. І тоді Анатолій розповів про свою хворобу. Хлопцю стало шкода чоловіка і наступного дня він поклав батька в кращу лікарню Києва.

Два місяці Анатолій проходив курс лікування і мав усі перспективи на одужання. Вітчим та мати Дмитра хвилювалися про те, що його рідний батько, який не цікавився життям сина, спілкується з ним виключно через матеріальне положення. Та й сам хлопець думав про це, але й продовжував вірити, що батько все ж таки усвідомив помилки молодості.

– Попроси в нього ще. Що з ним буде? Грошей у цих футболістів стільки… Все ж ти дав йому життя, так хай і синок твій подбає про твою старість, – доносився жіночий голос з палати Анатолія.

Дмитро причаївся за прочиненими дверима. Він не хотів чути цей діалог, але внутрішній голос підказував – він має це знати.

– Та в нього така хата, живе на широку ногу. І лікування для нього моє – це ніщо у порівнянні з тим, скільки йому платять поки він там бігає за м’ячиком. Заводчани й за все життя стільки не заробляють, а працюють он як, що в старості хвороб не злічити, – погоджувався Анатолій з дружиною.

Хлопець стояв непорушно, він не міг збагнути, як рідний батько міг бути таким невдячним. З хвилину Дмитро слухав про те, як несправедливо багато він заробляє і скільки він повинен платити хворому батьку.

Коли Дмитро увійшов до палати, він сказав, що чув усе й не може повірити в те, що батько, який не платив аліменти та не приділяв жодної уваги своєму сину, вимагає гроші на «гідну» старість. Окрім цього, він та його дружина не мають жодних сумнівів, що молодий хлопець повинен «віддячити» батьку за подароване життя.

– Я дав тобі життя! Ким би ти був, якби не я? Тебе б взагалі не існувало б! Залишиш мене помирати? Залишай, якщо зовсім совісті немає. Думаєш, ти потрібен комусь без грошей? У матері є залицяльник, чхати вона на тебе хотіла, – розлютився Анатолій.

– Цей залицяльник – мій справжній батько, – відрізав Дмитро, – І завдяки йому я став футболістом. Він працював на двох, а іноді трьох роботах, аби лише я ніколи більше не знав потреби у чомусь. До його появи у нашому з мамою житті, ми лише мріяли про новий одяг чи смачну їжу. Чому ж ти раніше не з’явився? У ті часи, коли я плакав, що в мене немає батька, коли я не знав, що таке риболовля, коли почав грати у футбол, вперше закохався, закінчив школу та складав іспити?

-Як ти розмовляєш зі своїм батьком?! – викрикнув Анатолій.

-Мій батько завжди був зі мною поруч. А Вас, чоловіче, я не знав та й після цього знати не хочу.

Після цих слів хлопець покинув лікарню. Повертаючись додому він думав: «Мабуть, правильно говорять, що батько – це той, хто виховав».

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

two × five =

Мама з татом розійшлася ще коли я був зовсім маленьким, їхні стосунки важко назвати дружніми. Тож, як виглядає мій батько я бачив лише на старих фото. Вітчим докладав максимум зусиль аби я став успішним футболістом. На піку своєї популярності я зустрівся з рідним батьком, він попросив мене забезпечити йому cтарість, адже дав мені життя.