Медсестра вона занадто хороша. Нехай шукає іншу роботу

Моїй мамі 60 років, вона не ходить. Я, як старший син, взяв на себе всі турботи щодо її догляду. Перевіз маму до себе — я холостяк, і в моїй квартирі завжди є місце для неї.

Мама у мене чудова. Вона сама виховала нас з сестрою, працювала на кількох роботах, а вечорами писала статті у місцевий журнал про догляд за садовими рослинами. ЇЇ подвір’я все було заквітчане — робота на клумбах була для неї розрадою.

Але два роки тому сталося нещастя — мама потрапила під трамвай. ЇЇ ноги затисло, і з того часу вона у візку. Та ми не втрачаємо надії. Вдячний Богу, що він зберіг її життя.

Я працюю менеджером проєктів в одній великій компанії, добре заробляю, тому можу попіклуватися про свою сім’ю. Молодша сестра ще студентка, я допомагаю їй з навчанням. Мамі оплачую курси реабілітації, а також послуги медсестри.

За два роки ми змінили вже, певно, 10 медсестер. Мама жодного разу не поскаржилась, але я щотижня переглядаю записи із камер спостереження, і мене не тішить побачене. Одна медсестра пила під час роботи, та ще й мій алкоголь, друга — крала прикраси, третя — була грубою з мамою. Остання взагалі залишила маму саму на увесь день.

Тому я нервувався, коли чекав на зустріч із наступною кандидаткою.

Світлані було на вигляд 40 років, як і мені. Вона була схожа на няню із дитячої книжки — струнка, з довгим білявим волоссям, зав’язаним блакитною стрічкою, у простій темно-зеленій лляній сукні, що прикривала коліна. На безіменному пальці не було обручки, і від цього мені стало веселіше на душі.

Я не пам’ятаю скільки тривала та співбесіда. Не пам’ятаю, чи спитав щось про її професійні навички й досвід. Я дивився у її світло-сірі очі та забував власне ім’я.

Так Світлана з’явилась у нашому житті. Мама була у захваті від неї, від її доброти та професіоналізму. Вона швидко почала називати Світлану “донею”. І спочатку мені це здалось милим. Спочатку.

Якось я повернувся з роботи та застав маму у сльозах. Вона сиділа біля вікна у своєму візку, тримаючи в руках стосик синіх конвертів. Всередині мене все похололо, бо я знав що там.

Тато пішов від нас коли мені було 9 років. Він був хорошим чоловіком і батьком, мама дуже його любила. Він втомився від сім’ї та відповідальності й пішов, зваливши на її плечі купу обов’язків, а сам почав все з чистої сторінки. Я ненавидів його за це, і досі ненавиджу.

Тридцять років я приховував ці листи. Листи від тата.

Їх було 37. В кожному він писав, що любить маму і хоче повернутися. Він благав пробачити його і написати, що вона готова прийняти його. Мама працювала цілими днями й не знала про листи, я ховав їх.

Та одного дня я побачив біля хвіртки знайому постать. Тато стояв на дорозі, невпевнено переминаючись з ноги на ногу.

– Мама знайшла іншого чоловіка, — сказав я. – Якщо хочеш, я покличу його.

Тато зблід, розвернувся і пішов, опустивши плечі. Більше я його не бачив, лише отримав останнього листа для мами з побажаннями щастя.

І тепер мама тримала ці листи в руках. Якби вона отримала тобі бодай одного, то вибачила б його, і прожила б з ним стільки, скільки відвів Бог. Але його вже 10 років нема. Він дожив віку сам, у старій рибацькій хатині.

Ці листи знайшла Світлана. Вона й дала їх мамі.

Я звільнив її, бо вона чудова медсестра, але жахлива людина, яка роз’ятрила чужі загоєні рани. Решту свого життя я вимолюватиму у мами пробачення.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

ten + 1 =

Медсестра вона занадто хороша. Нехай шукає іншу роботу