Мене заберуть сьогодні додому?

У кабінеті завідувачки новенький хлопчик, якого спочатку навіть прийняли за дівчинку, досить довге заплутане волосся, старенькі спортивні штани із дірками, сірий розтягнений светр. Дитина плаче, притулившись до плеча завідувачки: «Я хочу назад до мами, чому, чому мене сюди привезли, я хочу додому». «Сергійку, у нас тут дуже добре, весело, багато діток» – каже завідувачка і гладить хлопчика по голові.

«Ми кожного дня тут танцюємо, співаємо, малюємо, навіть їздимо на екскурсії: у кіно, у ляльковий театр, в зоопарк. Тобі обов’язково сподобається! А сьогодні на обід будуть давати шоколадні тістечка».
Сергійко у своєму житті бачив тільки стіни квартири у якій жив, та іноді коли мати відпускала, бачив стіни школи. Хлопчик любив ходити до школи, там було багато діток, було з ким погратись. Однокласники приносили нові іграшки, а їдальні завжди був теплий суп,  хлопчику було дуже цікаво.
Батьки хлопчика – пияки зі стажем. Служба у справах дітей приїхала по дзвінку сусідів, коли зайшли то мама спить серед пляшок на підлозі, а хлопчик на дивані їсть сухарик хліба.

«Хлопчик жив у бруді. Із ним не чистили зубки вранці та не робили бутерброд на сніданок. Батько і мати не дивилися за дитиною, хоч це їх прямі обов’язки. Коли його забирали він був у дуже неохайному вигляді, старому лахмітті, замурзаний. Шкільний рюкзак рожевого дівчачого кольору та ще шитими-перешитими ручками, через що хлопчик часто стикався із сутичками та суперечками. Удома не було приготовлено їжі та не було тепла, хлопчик сидів у брудній маминій куртці.
Зараз батьків хочуть позбавити батьківських прав, тому Сергійка помістили до дитячого будинку». – розповідає завідувачка.

У цей час хлопчик не розуміє що сталося, чому його забрали із власного дому від мами. Йому не потрібні іграшки, солодощі, театр чи кіно. Йому добре бути вдома, біля мами, не важливо що брудній квартирі з постійним запахом перегару, та з не зовсім адекватними тверезими батьками. Але це мама, це рідний дім.
Сергійко каже, що добре знає домашній номер і дуже хоче подзвонити додому.

Хлопчик усе чудово розуміє, але у його душі ще є трохи надії. Йому дозволили подзвонити. Усі у кімнаті чують протяжні гудки та що ніхто не підходить до трубки телефону, хлопчик не помічає що всі чують ці гудки. Хлопчик достатньо дорослий, він прикриває рукою трубку і починає ніби із кимось розмовляти:
– Матусю, привіт. Я знаю що ти зараз маєш багато справ, але приїдь забери мене, будь ласка. Я обіцяю тобі допомагати все-все робити по дому, я люблю тебе і сумую. Чекатиму, щоб забрали, бувай!
У цей час у трубці та досі чути протяжні гудки. Як важко дивитись на хлопчика, до щему у серці, до сліз на очах. Хлопчик все-таки зронив сльозу, витираючи її сказав: «Вони обіцяли що приїдуть по мене».
При певних обставинах суд і справді може знову розглянути справу про повернення права на батьківство та навіть прийняти позитивне рішення, щоб їх повернули. Але це за належних умов. Повинна змінитися поведінка матері, позбавлення від залежності від алкоголю, приведення будинку до порядку. А також батьки повинні змінитися у своєму ставленні до дитини, відчути, що вони несуть за неї відповідальність.
Але ж головне і те, що якщо батьки хочуть провідати дитину у дитячому будинку, вони можуть прийти, цьому ніхто не буде перечити.

Сергійко вже досить довго у дитячому будинку, батьки не відвідали його жодного разу. Незабаром повинен був бути День народження хлопчика, він дуже чекав маму у гості. Він весь день просидів на вулиці виглядаючи батьків, тільки пізнього вечора вдалося забрати його до кімнати. Він ні з ким не розмовляв два дні. На третій день вихователі принесли хлопчику ведмедика, якого купили самі, і сказали що цей подарунок йому передала мама. Хлопчик подорослішав і все добре розуміє, дуже хотів спитати «А чи заберуть мене сьогодні додому?».

Сталося диво, зателефонувала мати Сергійка, але він не встиг запитати, мама важко видихнула і сказала: «Якось вже досить пізно, нам з татом уже треба іти. Зі святом!», уся надія, яка була в очах хлопчика вмить згасла.

Здається, ці очі залишаться сумними назавжди, в яких немає вогника радості, надії. Адже хто знає чи зможе він пробачити своїм батькам, чи зможе знову довіряти дорослим, а чи зможе взагалі побудувати власну сім’ю? Щоб стати справжнім батьком, колись для своїх дітей. Залишається надіятись, що хлопчик потрапить у хорошу сім’ю, яка зможе показати Сергійку як виглядає справжня любов та турбота збоку близьких, щоб у його очах знову загорівся вогник щастя.

Мама для дитини це найголовніше у житті, адже вона дає поштовх до життя, прищеплює усі звички, виформовує характер. Мама – це підтримка і любов всього життя.
Скільки ще таких дітей по світу, які є сиротами при живих батьках? З усіх дітей сиріт лише 10-20 відсотків це круглі сироти, у яких загинули батьки. А от 80 відсотків – соціальні сироти, діти, батьки яких позбавлені батьківських прав! Тільки задумайтесь, які це страшні цифри, така-то кількість сиріт може прирівнюватись воєнного часу. І що робити, куди бігти, кого просити чи трусити, коли нарешті закінчаться такі знущання з цвіту нації – над дітьми, вони ж не можуть самі себе захистити.
Як увімкнути у таких «батьків» материнський інстинкт, щоб хоч якось виправити ситуацію. Чого ж чекати нам далі? Дайте, будь ласка, хтось відповідь!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

19 + two =

Мене заберуть сьогодні додому?