Мій четвертий батько ніяк не претендував на спадок

Четвертий чоловік моєї мами мені не дуже подобався. Було в ньому щось таке, що відштовхує. Скупий не емоції, він навіть маму рідко обіймав, ласкаво називав, а про себе я й взагалі мовчу. Ніби і сміється і чаєм пригостить, поцікавиться як справи…а якась несправжність всеодно присутня.

Все дитинство ми провели разом. Вихідні, канікули, татові відрядження. Мама постійно працювала, і ми з Лілею повинні були піклуватись самі про себе.

Він намагалась відноситись до мене дуже трепетно, ніжно, наскільки це можна було зробити по відношенню до чужої дитини. Своїх дітей у них з мамою не було. Справа була в Сергію. А ми з Лілею були живим докором совісті в цьому питанні.

Закінчиши школу я почала бачитись з мамою менше. Проблеми з канікулами з віком вирішилась сама собою. Вона не хотіла зустрічатись, а я і не просила. Ми могли місяцями не розмовляти. Але коли дуло доходило до спілкування, то вона хотіла знати все про моє життя.

Років п’ять назад вони купили квартиру. Продали стару, де раніше жили ми з мамою та татом і взяти більші апартаменти. У Сергія була своя квартира, але його маніпуляції з квартирами не зачепили. Тато, дізнавшись про це сказав:

– От і правильно. Хату твоєї мами перевів в спільну власність, а сам при своїй залишився. Далеко заїде.

Мама померла близько року тому. Про це я дізналась від Сергія, якому потрібно було якнайшвидше зі мною серйозно поговорити.

– Тут і ворожити не треба: в спадку справа. Буде просити, щоб ти відмовилась і розказувати байти, що в тебе нема прав на майно мами, – сказав тато, коли я розказала йому про дзвінок Сергія.
– Ти, головне його не слухай. Ти одружуватись зібралась, вам зараз гроші дуже потрібні. Чи ти все своє життя в мене жити плануєш?

Я не ризикнула зустрітись з Сергієм. Я навіть до нотаріуса їхати не хотіла, здавалось, це не правильно: вони з мамою там жили, а я прийду і буду щось робити. Ми з ним при житті мами були не раді зустрічі один з одним. А після того, що сталося, мені здається, і зовсім ніякого зв’язку між нами немає.

Коли Сергій вирішив зловити мене після роботи – вибору не залишилось. Я подзвонила Лілі і повідомила про Сергія, потім ми пішли з ним в кафе розмовляти на його серйозні теми.

Він ніби постарів, хоча ми не бачились з ним місяців сім чи може вісім. Зморшки, потухший погляд..ми провели в кафе від сили пів години і розійшлись. Додому я повернулась в роздумах.

Час вдома я марно не тратила: обдзвонила всіх під ряд в пошуках грошей. Перед татом лежав листочок з прізвищами і сумами, а мій чоловік розмовляв по телефону з своїм дядьком просячи у нього в кредит.

– А ми тут для тебе гроші збираємо, – тато поставив мене перед фактом.
– Дядько дасть десять тисяч, пишіть! – сказав мій чоловік, закінчивши розмову.
Для чого гроші?
– На адвоката! – хором сказали мої найближчі люди.
– Для чого адвокат?
– Ну раз Сергій тебе вистежував, не полінувався, то справа серйозна. Захоче квартиру. Адвокат тобі потрібен, щоб все, що по закону належить тобі, до останнього сантиметру твоїм залишилось!
– Відміняй все, не потрібен ніякий адвокат, – видихнула і розказала про свою зустріч з Сергієм.
Я очікувала почути від Сергія що небуть, але не це:
– Твоя мама хотіла, щоб ця квартира тобі залишилась. Оформити вона нічого не вспіла, так вийшло. Я хочу, щоб ми разом пішли до нотаріуса. Ти її єдина донька. І я відмовляюсь від своєї частини в твою користь.

В кафе Сергій мовчки глитав сльози і не дивився мені в очі. Цією єдиною фразою він сказав дуже багато: як сильно він люби в маму, раз так просто і легко готовий відмовитись від мільйонів тільки тому, що мама хотіла залишити квартиру мені. І як він жаліє, що у них не було власних дітей.

– Ой, та він ще сто разів передумає! Поїхали по гроші! – не повірив тато, і вони поїхали.

Гроші на адвоката, займані по всіх родичах, друзях, лежали у тата декілька місяців, доки я не вступила в право власності. Мамин четвертий чоловік не обманув.

Тато все чекав якого підвоху. А я як згадаю ці пошуки адвоката, ці татові мрії в дусі «донечка квартиру розміняє, машину мені купить», то аж противно. А чоловік? Лише тільки отрутою бризгати, обіцяв придушити Сергія, якщо вона в суд піде, а по вечорах заводив розмову зі мною про машину. Так, якби у Сергія не було своєї квартири, я би не стала ні на що претендувати. І навіть тато мене б не заставив.
Знаєте, мам завжди говорила, що його перший шлюб був помилкою. І зараз я з ним згідна. Через те вона не помилилась в своєму останньому виборі чоловіка.

Сергія я не кину. Навпаки, постараюсь налаштувати з ним відносини. Хоч він і з’їхав до себе, та все ми частіше спілкуємось. Може, коли у мене народиться дитина (не від чоловіка, з ним ми розійшлись, він був повністю на стороні тата), він зможе його прийняти, хоча як внука любимої жінки? Несправедливо, що у такого порядного чоловіка ніколи не буде рідних внучок і внуків.

Правду говорять: хочеш дізнатись про людину – поділи з ним спадок. У мене було багато часу, щоб прийняти маминого чоловіка. Шкода, що я вирішила це зробити дуже пізно. Але краще пізно, ніж ніколи?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

4 × 3 =

Мій четвертий батько ніяк не претендував на спадок