Мій син не такий, як інші

Василь з дитинства був іншим. Він завжди такий ніжний й уважний до мене. То квітів назбирає подарує, то на кухні мені допомагає. Словом, ідеальний син.

Всі хлопці футбол ганяють, а мій Василько сидить вишиває. З хлопцями він ніколи не дружив, все якось більше з дівчатками. Вони у нас вдома завжди гралися: то ляльками, то сукні приміряють. Спочатку, я не вбачала в цьому нічого дивного, просто, думаю, хлопчик він у мене з тонкою душевною організацією, адже вихованням його я займалась сама, як уміла. Батька свого Василько ніколи не знав. Тому виховання у нього було суто жіноче.

Та якось сусідка мені відкрила очі.

– Придивись, – каже, – до свого сина. Він у тебе не такий, як інші.

– Що ти маєш на увазі? – питаю – Вчиться він у мене добре, в музичну ходить, на макраме….

– От і я про те! – перебила мене сусідка. – Всі нормальні хлопці на бокс й карате ходять, а він у тебе на макраме! Ой, дивись, Віро, бо з такими вподобаннями він тобі додому не невістку приведе, а зятя!

В той момент я задумалась. А може… мій син дійсно інший.

Того вечора я наважилась поговорити з сином.

– Васильку, – я вирішила не тягнути й запитати напряму, – а тобі дівчинка якась подобається?

Син подивися на мене й опустив очі.

– Ні, мамо…

– Ну, нічого, – кажу, – ти ще юний у мене. Рано тобі на дівчаток заглядатись.

А на хлопців?

Таке питання сина вибило мене з рівноваги. Але я не подала вигляду.

Того вечора ми відверто поговорили. Мій син дійсно був іншим. Я не знала, що робити. Куди йти й що говорити.

– Знаєш, мамо, – Василько взяв мене за руку, – я взагалі б хотів бути дівчиною. Справжньою такою, з довгим волоссям, в сукні. Але… таку операцію я зможу зробити тільки через два роки. Я уже дізнавався.

Тієї ночі я багато плакала. Це мій єдиний син. А тепер він хоче стати донькою. Й на вибір його я повпливати не можу, але… чи потрібно?

А потім були роки гормонозамісних терапій, операцій, лікарень.

Сьогодні у мене немає сина. Василя не стало два роки тому. З’явилась Вікторія – моя донька. Вона висока, але тендітна. Вона вміє ходити на підборах, як модель й дуже любить вишивати.

Це був тяжкий шлях. У нас майже не залишилось рідних та друзів. Вони не прийняли вибору мого сина, тобто доньки.

А я що? А я просто люблю. Люблю свою дитину. Тому приймаю її вибір.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

13 − ten =

Мій син не такий, як інші