Василь з дитинства був іншим. Він завжди такий ніжний й уважний до мене. То квітів назбирає подарує, то на кухні мені допомагає. Словом, ідеальний син.
Всі хлопці футбол ганяють, а мій Василько сидить вишиває. З хлопцями він ніколи не дружив, все якось більше з дівчатками. Вони у нас вдома завжди гралися: то ляльками, то сукні приміряють. Спочатку, я не вбачала в цьому нічого дивного, просто, думаю, хлопчик він у мене з тонкою душевною організацією, адже вихованням його я займалась сама, як уміла. Батька свого Василько ніколи не знав. Тому виховання у нього було суто жіноче.
Та якось сусідка мені відкрила очі.
– Придивись, – каже, – до свого сина. Він у тебе не такий, як інші.
– Що ти маєш на увазі? – питаю – Вчиться він у мене добре, в музичну ходить, на макраме….
– От і я про те! – перебила мене сусідка. – Всі нормальні хлопці на бокс й карате ходять, а він у тебе на макраме! Ой, дивись, Віро, бо з такими вподобаннями він тобі додому не невістку приведе, а зятя!
В той момент я задумалась. А може… мій син дійсно інший.
Того вечора я наважилась поговорити з сином.
– Васильку, – я вирішила не тягнути й запитати напряму, – а тобі дівчинка якась подобається?
Син подивися на мене й опустив очі.
– Ні, мамо…
– Ну, нічого, – кажу, – ти ще юний у мене. Рано тобі на дівчаток заглядатись.
– А на хлопців?
Таке питання сина вибило мене з рівноваги. Але я не подала вигляду.
Того вечора ми відверто поговорили. Мій син дійсно був іншим. Я не знала, що робити. Куди йти й що говорити.
– Знаєш, мамо, – Василько взяв мене за руку, – я взагалі б хотів бути дівчиною. Справжньою такою, з довгим волоссям, в сукні. Але… таку операцію я зможу зробити тільки через два роки. Я уже дізнавався.
Тієї ночі я багато плакала. Це мій єдиний син. А тепер він хоче стати донькою. Й на вибір його я повпливати не можу, але… чи потрібно?
А потім були роки гормонозамісних терапій, операцій, лікарень.
Сьогодні у мене немає сина. Василя не стало два роки тому. З’явилась Вікторія – моя донька. Вона висока, але тендітна. Вона вміє ходити на підборах, як модель й дуже любить вишивати.
Це був тяжкий шлях. У нас майже не залишилось рідних та друзів. Вони не прийняли вибору мого сина, тобто доньки.
А я що? А я просто люблю. Люблю свою дитину. Тому приймаю її вибір.
