Моя дружина категорично відмовилася іти зі мною на річницю весілля до мого брата. «Що я забулася на тому збіговиську», – презирливо скривилася вона. Брат молодший за мене на два роки й завжди був паршивою вівцею у нашій сім’ї. Якщо мене зазвичай усім ставили у приклад, то брат раз по раз завдавав нашим батькам одних лише клопотів. Мати й досі часто повторює: «В усіх діти як діти, а наш? Усе пригоди шукає. Он у старшого все як у людей: бізнес, сім’я, квартира, машина». З усього того брат розжився лише на сім’ю. Коли він познайомив нас зі своєю майбутньою дружиною, ми чекали, що вона від нього через три дні забіжить, але вона й досі з ним, ще й, здається, дуже щаслива. Дивно

Наше з братом життя – це як два абсолютно різних світи.

Брат молодший за мене на два роки й завжди був паршивою вівцею у нашій сім’ї. Якщо мене зазвичай усім ставили у приклад, то брат раз по раз завдавав нашим батькам одних лише клопотів.

З дитинства кожен хлопчик мріє про справжній крутий автомобіль. Пам’ятаю, я ще зовсім маленьким був впевнений, що коли виросту, обов’язково куплю собі найдорожчу та найкрасивішу машину. Мій молодший брат на це лише здивовано знизував плечима:

Машина повинна везти, куди треба. Навіщо їй бути найдорожчою?

Я завжди в усьому прагнув бути першим. У школі був кращим учнем, в університеті – найкращим студентом. Якщо раптом отримував не відмінну оцінку, страшенно переживав. Молодший брат же, навпаки, оцінками ніколи не переймався. Якщо йому щось було цікаво, він це вчив і знав, якщо ні – викидав з голови, як щось непотрібне.

Після університету я поставив перед собою чітку мету – у мене все повинно бути найкращим. І з року в рік впевнено та цілеспрямовано до цього йшов. Зараз я є власником прибуткової мережі магазинів побутової техніки, маю елітне житло у самісінькому центрі міста, їжджу на автомобілі класу люкс. Моя дружина, як і належить такій солідній людині, як я, з впливової заможної сім’ї.

Брат же ніколи не мав якихось конкретних цілей.

– У світі скільки всього цікавого і ніхто не знає, що з нами буде завтра? Ну станеш ти мільйонером, і що далі? – дивувався він моєму прагненню будь-що бути успішним.

На відміну від мене брат жив одним днем. Вивчився на програміста, але кар’єру не будував. Займався фрілансом. Заробітки були нестабільні, та на життя вистачало. Винаймав однокімнатну квартиру без ремонту. Зате мав безліч друзів. Коли йому не зателефонуєш, то він у гостях, то у нього гості. Якщо з’являлися гроші, відкладати їх на власне житло чи машину не поспішав, а відправлявся у чергову подорож. Спочатку Україною, потім Європою, а потім і ще далі. Хотів побачити увесь світ.

Мати й досі часто повторює:

– В усіх діти як діти, а наш? Коли вже за голову візьметься? Все пригоди шукає. Он у старшого все як у людей: бізнес, сім’я, квартира, машина.

З усього переліченого у молодшого брата була лише сім’я. Коли він познайомив нас зі своєю майбутньою дружиною, ми чекали, що вона від нього через три дні забіжить. Але вони й досі разом. Мало того, дружина мого брата, здається, ще й дуже щаслива. Дивно.

У мене у свій час було шикарне весілля, на яке були запрошені найвпливовіші та найбагатші люди нашого міста. Брату батьки також пропонували відгуляти гучне застілля, та він на таку пропозицію лише розсміявся.

– Якби від того, скільки грошей витрачено на весілля, прямо залежало щастя молодих, я б іще подумав, а так, краще витратьте їх на себе. Поїдьте нарешті кудись удвох, відпочиньте.

Батьки нікуди не поїхали, а от брат з нареченою відразу після одруження влаштували собі досить дивну весільну подорож. Відправилися з друзями у похід на байдарках.

П’яту річницю весілля також запланували не у ресторані. Винайняли у якомусь селі стару хату та запросили гостей в екоподорож на два дні.

Моя дружина категорично відмовилася іти зі мною.

– Ти там якось без мене. Що я забулася на тому збіговиську? – презирливо скривилася вона.

Мені ж діватись було нікуди.

Приїхали ми до того села й зовсім неочікувано все виявилося не так уже й погано. Справжній сільський колорит першої половини двадцятого століття. Навіть одяг відповідний запропонували. Усе чистенько та чепурненько.

Спочатку почував себе як біла ворона серед незвичного мені товариства, але потім якось загальна доброзичлива та тепла атмосфера захопила і мене.

Раптом спіймав себе на тому, що це все мені страшенно подобається. Ніколи ще не відчував себе так добре. Немає значення, хто ти та які маєш статки. Ніхто не хизується новою машиною чи маєтком, відпочинком на найдорожчому курорті, черговою коханкою. Усі просто щасливі.

Я повертався додому відчуваючи, що вперше за багато років справді відпочив. Одна лише думка не давала мені спокою. А я щасливий?

Мій брат, схоже, так.

Ще з дитинства нам нав’язують загальноприйняті критерії успіху та щастя: гроші, квартира, машина, кар’єра. Ми поспішаємо обжитися з усіх боків рухомими та нерухомим майном й у цій гонитві забуваємося яке воно – справжнє життя.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

five + one =

Моя дружина категорично відмовилася іти зі мною на річницю весілля до мого брата. «Що я забулася на тому збіговиську», – презирливо скривилася вона. Брат молодший за мене на два роки й завжди був паршивою вівцею у нашій сім’ї. Якщо мене зазвичай усім ставили у приклад, то брат раз по раз завдавав нашим батькам одних лише клопотів. Мати й досі часто повторює: «В усіх діти як діти, а наш? Усе пригоди шукає. Он у старшого все як у людей: бізнес, сім’я, квартира, машина». З усього того брат розжився лише на сім’ю. Коли він познайомив нас зі своєю майбутньою дружиною, ми чекали, що вона від нього через три дні забіжить, але вона й досі з ним, ще й, здається, дуже щаслива. Дивно