Моя дружина – ваша дочка, – крикнув зять моєму чоловікові, – й ви повинні її забезпечувати, в тому числі й житлом. А разом з нею і мене!»

Ми з чоловіком свого часу непогано заробляли й побудували доволі просторий будинок. Щоб усім було достатньо місця. У нас є старша донька та молодший син. Коли Ірина вийшла заміж, вони з чоловіком вирішили поселитись в нас. Ми, звісно, не були проти, адже місця вистачало.

Словом, почали вони жити в нас й стосунки миттєво зіпсувались. Зять Ярослав у всьому бачив лише негатив. То ми з чоловіком прокидаємось рано й будимо його тим, що ходимо по коридору, то кімната в них з дочкою найменша у будинку. Річ у тому, що вони живуть в кімнаті доньки, яку вона колись сама собі обрала. В чому ми винні?

Та найбільше зятя нервує те, що Віталій, наш молодший син, живе у великій кімнаті. Але вона завжди була синовою. Коли Ярослав попросив у Віталію помінятись кімнатами, той, звичайно, відмовився. От з того моменту в них почалась відверта ворожнеча. Зять почав з будь-яких причин конфліктувати з сином. То, бачте, Віталій взуття в коридорі нерівно поставив – пройти ніде, то у ванні довго сидить, коли Ярославу туди конче треба. Зять не соромився влаштовувати такі скандали прямо на наших очах. Нам з чоловіком, звісно, було неприємно за сина. Звичайно, він не ідеальний, але в нашій родині не заведено розв’язувати проблеми криками. А Ярослав по-іншому не вміє.

Якось чоловік вирішив поговорити з ним про те, що, хай там як, але це наш дім і, відповідно, поки ми живі тут діють наші правила. А якщо його такі умови не влаштовують, то ми нікого тут не тримаємо. Але Ярослав сприйняв це не дуже добре. «Моя дружина – ваша дочка, – крикнув він моєму чоловікові, – й ви повинні її забезпечувати, в тому числі й житлом. А разом з нею і мене!»

Оце так новина! Тоді чоловік тактовно пояснив зятеві, що ми нічого нікому не винні, адже забезпечували Ірину поки вона була дитиною, а коли вона прийняла рішення вийти заміж, то погодилась з тим, що відповідальність за неї несе чоловік.

Ярослав дуже обурився. Він пішов у свою кімнату, гримнувши дверима. Потім вийшла донька. Вона почала захищати свого чоловіка, мовляв, він правий, а ми його несправедливо образили. Тоді ми порадили молодій сім’ї, якщо їм у нас так у нас некомфортно, переїхати й жити окремо. Доньку такі слова дуже образили, адже вона, як і Ярослав вважала, що ми повинні ними опікуватись. Вона сказала, що вони подумають про переїзд тільки за умови, що ми з чоловіком дамо їм грошей на оренду окремого житла.

Ми з чоловіком переглянулись. Було відверто неприємно, адже доньку ми ростили не такою. Це все згубний вплив зятя. Врешті, порадившись, ми з чоловіком, вирішили дати Ірині з Ярославом невелику суму, якої б вистачило на перших два місяці оренди, а потім вони повинні були самі розв’язувати це питання.

І зять знову виявився незадоволеним, адже ми «мало дали». З того часу ми з чоловіком вирішили, що краще припинити будь-яке спілкування з дітьми, адже ми завжди будемо винними.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

3 × 3 =

Моя дружина – ваша дочка, – крикнув зять моєму чоловікові, – й ви повинні її забезпечувати, в тому числі й житлом. А разом з нею і мене!»