З дитинства ми з моєю сестрою зовсім різні і мене це неабияк дратує. Однією з найгірших рис її характеру я вважаю надмірну економність. Аліна ніколи зайвої копійки не витратить, все збирає на квартиру. Не скажу, що ми росли у бідній родині: батьки наші заробляли небагато, але вистачало і на їжу, і на одяг, і на дрібну техніку. Тож, в нашій родині не було звичаєм рахувати кожну копійку.
З роками наше спілкування з сестрою все погіршувалося: маючи вже свої власні сім’ї ми ніколи не зустрічали свята разом. Аліна не запрошувала на свій День народження, аби їй нічого не дарували. Як тітка двох племінників, я не лише вмовляла сестру на зустріч, а й передавала її чоловіком гостинці для малечі. Я завжди чекала Аліну в гості, але вона жодного разу ні з чим не привітала.
Та ось одного разу в мене народилася донечка. Це була довгоочікувана перша дитина. Звісно, на святкування її народження я покликала родичів чоловіка, своїх батьків та сестру. Я навіть і не думала тоді про подарунки, була просто щасливою. Але Аліна мене здивувала… Сестра прийшла не з порожніми руками, вона тримала великий пакет з якимись речами. Виявилося, рідна тітка подарувала своїй племінниці на День народження старі іграшки своїх синів. Деякі з них були навіть зламаними. Я тоді ніяк не відреагувала на такий вчинок сестри. Та мене таке відношення неабияк зачепило: «Невже за стільки років не можна хоча б раз не зекономити, ще й на своїх рідних?!».
Моя мама дуже засмутилася, коли я розповіла, що ж то був за подарунок від Аліни, але вмовляла нічого не говорити сестрі.
«Ти ж знаєш нашу Аліну, вона хоч прийшла! А так образиться на тебе та знову буде вдома сидіти на грошах своїх», – говорила мама. Вона сподівалася, що наші відносини з сестрою можуть ще налагодитися.
А я й не знаю, як вчинити: казати щось сестрі чи ні? Я просто не звикла дарувати людям всілякий непотріб, дарую від душі, а не для «галочки».
