Моя теща завжди навідувалася до нас. Ці візити мене не дуже радували. Ми винаймали квартиру. Для мене це було дуже принизливо, але я не міг нічого змінити поки що. Одного разу дружина повідомила, що теща потрапила в біду. Ми взяли її до себе. Після цього наше життя кардинально змінилося.

У своєму житті я завжди усвідомлював, що мати своє житло є дуже важливим чинником для сучасної людини. Цей фактор настільки впливав на мою свідомість, що я поставив собі за мету купити власний будинок або квартиру.

Я пішов працювати відразу після закінчення університету. На роботі я зустрів свою майбутню дружину. Спочатку у нас були дружні стосунки, та потім вони переросли в справжню любов. Олена була для мене дуже близькою. Вона розуміла мої проблеми і завжди підтримувала. Я намагався дарувати їй свою турботу і любов.

Коли ми одружилися, то пішли жити на зйомну квартиру. Головною моєю проблемою була купівля власного житла. Олена знала, що скоро їй перейде в спадок бабусина квартира. Я розумів, що мені потрібен час, щоб заробити достатньо коштів на нерухомість. І цей варіант мені підходив.

Мама Олени часто навідувалась до нас. Її цікавість була настільки сильною,що вона заглядала в кожну поличку, перевіряла чистоту. Олена нервувалась, але знала, що її маму вже не змінити.

Проходив час, Олена дізналася, що вагітна. Ця новина була для мене надзвичайно приємною. Коли це почув, то відразу почав плакати. В душі прокрадався сум, через те, що я і досі живу не в своєму власному житлі. Але надія помирала останньою.

Через 9 місяців народилась Вікторія, моя радість і втіха. Олена весь свій час проводила з нею. Я важко працював, але свою роль батька – годувальника виконував добре. Теща навідувалась часто, вона, як завжди, давала настанови та висловлювала своє невдоволення.

Я вирішив спитати, як почуває себе бабуся Олени. Ірина Іванівна сприйняла це як образу.

– А ти провідай? Хоча ні. Ти лиш чекаєш, коли вона помре. Хочеш приборкати квартиру?

– Зовсім ні. І в думках такого не було. Ми чудово живемо тут.

– Це ти називаєш чудово? Вже дитина народилась, а ви ще не можете раду дати з нерухомістю.

– Це наші проблеми. Вони вас не стосуються.

Розмова вийшла не надто приємною. Я розумів, що деякою мірою вона має рацію.

Наступного дня Олена повідомила мені, що її мама впала і зламала ногу. Я відпросився з роботи, щоб посидіти з дитиною. Тим часом, дружина поїхала в лікарню. Через тиждень маму Олени виписали. Але доглядати її не було кому. Нашим спільним рішенням було перевезти її до нас. Тут Олена могла доглядати за мамою.

Коли вона перебувала в нас, то кожного дня нам дякувала. Ірина Іванівна знала, що донька завжди з нею і ніколи не залишить її. З кожним днем тещі ставало краще. Вона пробула в нас два місяці. Я майже не бачив їх,бо мусив працювати довго на роботі. Моє життя перетворилося на вічний пошук коштів.

Коли Ірина Іванівна одужала, вона запропонувала свою допомогу. Олена могла іти на роботу, а донька була б з бабусею. Я був здивований такою пропозицією і в той момент радів. Тепер ми зможемо двоє працювати і мені буде легше.

Це стало для мене справжньою несподіванкою. Я не думав, що отримаю допомогу від цієї людини.

Через два роки ми все – таки придбали квартиру. Довелося взяти кредит, а частину грошей  ми мали вже. Зараз ми живемо у прекрасному будинку. Кожна кімната зроблена майстерно та професійно. Попереду ще багато роботи, але ми дуже вдячні долі, за те, що в нас є на даний момент.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

sixteen + seventeen =

Моя теща завжди навідувалася до нас. Ці візити мене не дуже радували. Ми винаймали квартиру. Для мене це було дуже принизливо, але я не міг нічого змінити поки що. Одного разу дружина повідомила, що теща потрапила в біду. Ми взяли її до себе. Після цього наше життя кардинально змінилося.