Ми з дружиною вже разом живемо тридцять п’ять років. У нас є двоє дорослих синів. Я і не встиг зрозуміти, коли вони виросли. Я завжди вважав, що вони – моя гордість. На жаль, після того, як вони влаштувались на роботу, ми відійшли для них на другий план.

У нас з дружиною дуже хороші стосунки. На кожен ювілей вона отримує від мене гарні подарунки, а коли ми сваримося, то обіцяємо, що це востаннє. Разом ми прожили вже тридцять п’ять  років. За цей час нам вдалося придбати будинок, машину, створити власний бізнес, виростити двох дітей. Зараз ми обоє на пенсії.

Дружина дуже переживає, бо відчуває, що сини віддалилися та більше не приїжджають до нас. І це правда. Від коли вони працюють у клініці, то лише декілька разів навідувалися. Прикро, але все, що ми в житті робили – це для них.

Я одружився в двадцять п’ять. На той час я вже працював і добре заробляв. Але мене постійно не було вдома. На жаль, не бачив, як росли мої сини. Ольга виховувала дітей самостійно. Коли діти пішли до школи, вона влаштувалася на роботу. Роки проходили і треба було думати про освіту для наших синів. Ми щомісяця відкладали кошти, бо знали, що утримувати двох студентів дуже важко.

Роман і Арсен росли дуже допитливими хлопчиками. Вони постійно сварилися і не могли поділити обов’язки між собою. Я часто мирив їх. Роман старший від Арсена лише на рік. Двоє вони навчалися на стоматологів.

Дружина наполягала, щоб кожен з них мав гідну освіту. Ми любили їх однаково. Після закінчення університету, хлопці влаштувалися на роботу. Одного разу Роман захотів, щоб ми йому купили квартиру. Десь глибоко в душі я знав, що колись проблема з житлом випливе. Єдиним рішенням було придбати сину нерухомість.

Заощаджень у нас було не багато, але цього вистачило на однокімнатну квартиру. Дружина дуже раділа, що наші сини стали успішними і реалізованими. Але Арсен був ображений на нас. Він теж хотів жити у власній квартирі.

Ми мешкали у двокімнатній квартирі і планувати переписати на сина її. Після нашого пояснення Арсен сказав, що якщо не квартиру купити, то – машину. Я дуже розгнівався. Мене дивувало те, що Арсен не розуміє нашого становища. Його егоїзм затьмарив здоровий глузд.

Декілька місяців ми нічого не чули про молодшого сина. До нас він не заходив, Роман теж не телефонував. Він постійно був зайнятий. Найбільше переживала дружина. Її хвилювання вплинули на серце. Одного разу мені довелося викликати швидку. З того часу, Ольга вдома. Їй не можна хвилюватися. Синам я це повідомив, але, на жаль, нічого не змінилося.

Арсен ображався на нас. Він казав, що ми нічого йому не допомогли. Мені здавалося, що слів вдячності я ніколи не почую. Роман постійно був на роботі. Я запросив їх до себе на ювілей. Олена приготувала улюблені страви хлопців. Ми з нетерпінням чекали на них.

Сини приїхали не самі. Вони привезли з собою своїх наречених. Дружина дуже тішилася цьому. Дівчата подарували нам багато подарунків. Ми дуже весело провели час. Однієї миті все зіпсувалося. Роман почав говорити про гроші, квартиру. Здавалося, що він був ображений на всіх.

Син швидко поїхав. Після нього і Арсен. Так ми з дружиною залишилися знову самі. Сину потрібна була лише машина. Тільки так ми могли повернути свою любов і довіру. Дуже шкода, що вони все вимірювали в грошах. Сподіваюся, що коли в них буде власна сім’я, вони зрозуміють, що в житті найголовніше…

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

eighteen − 1 =

Ми з дружиною вже разом живемо тридцять п’ять років. У нас є двоє дорослих синів. Я і не встиг зрозуміти, коли вони виросли. Я завжди вважав, що вони – моя гордість. На жаль, після того, як вони влаштувались на роботу, ми відійшли для них на другий план.