Я завжди знав, що мої батьки дуже мене люблять. Ще з самого дитинства вони дарували мені свою любов і турботу. Я один син в сім’ї. Часом мені хотілося братика або сестрички, але потім розумів, що мені, щоб погратися в пісочку вистачало друзів. Коли я ходив до школи, батьки віддавали мене у різні гуртки. Найбільше мені подобався волейбольний.
Коли настало студентське життя, батьки стали менше мною опікуватися. Я хотів жити в гуртожитку, але мама не дозволила. Тато винайняв квартиру. В університеті в мене знайшлося багато друзів. Навчання було досить важким. Я не витримав і залишив заклад.
Одного разу я познайомився з Вірою. Вона була моєю сусідкою. Мені було дивно, що стільки часу її не помічав. Я закохався в неї. Батьки були дуже розлючені, що я залишив навчання. Вони хотіли, щоб я мав освіту, але вибрав – кохання.
Через це наші стосунки погіршилися. Тато не хотів розмовляти зі мною. Мама мовчала, хоч була готова пробачити мені. Я розумію їхню реакцію. З самого дитинства тато вкладав у мене, як єдиного спадкоємця, всю свою мудрість. Але вони мене не хотіли слухати і підтримувати.
Тато повідомив, що більше не збирається мене забезпечувати. Від тоді я мав заробляти сам гроші. Я переживав, що Віра не захоче бути зі мною. Кому ж безробітній потрібний ?
Після розмови з татом до мене прийшло розуміння, що більше немає чим платити за квартиру. Місяць добігав до кінця, а грошей, щоб продовжити квартплату в мене не було.
Через деякий час я переїхав жити до Віри. Вона мене прийняла. Моя вдячність до неї безмежна. Віра мене підтримувала. Через деякий час мені вдалося знайти роботу. Я дуже радів, що тепер матиму змогу заробляти. Батьки не телефонували.
Іноді, мені самому хотілося це зробити, але гордість не дозволяла. Віра щовечора казала : «подзвони». Вона була дуже співчутливою і доброю. Я вирішив зателефонувати до тата. Після розмови мені стало шкода, що я змарнував багато часу і не зробив це швидше.
Наступного дня батьки приїхали до Віри додому. Зустріч була дуже напруженою та емоційною. Я повідомив, що влаштувався на роботу. Мама не хотіла вірити, але коли усвідомила, то пишалася мною. Вони це сприйняли як велике досягнення. Згодом я таки відновив своє навчання в університеті. Зараз я навчаюся на заочному відділенні.
Найбільше батьки дякували Вірі. І я теж був вдячний за те, що вона завжди була зі мною і в радості і горі. Таких людей дійсно треба цінувати.
