Наречений з “приданим”. Чи стала я рідною мамою?

Життя цікава штука. Ніколи не знаєш напевне, як складеться і, що буде з тобою в майбутньому. От і я винятком не стала. Тож хочу розповісти власну історію життя, можливо когось вона підштовхне зробити сміливий крок, а когось просто зацікавить.

Я вийшла заміж у 25 років, взяла повний комплект — чоловіка і синочка (мій наречений вже мав дитину 3-х років). Хоча, ні, не так. Це вони взяли мене самотню, прийняли й полюбили.

Майже одразу я поділилась своїм бажанням усиновити хлопчика, так, як біологічну матір малого позбавили материнських прав, та чоловік не схвалював цього рішення. Відповів, що не варто спішити, на все свій час. Сперечатись я не стала, проте задумалась. Його історія банальна і дуже поширена. Молодий, закоханий, жив ілюзіями.

 

Сина з перших днів приймала, як рідного. Хіба можна інакше?! Дитина мого коханого чоловіка — це і моя дитина! І хай люди кажуть, що завгодно, по іншому бути просто не може! Ну і, що, що не я народила його, та я стала рідною й улюбленою!

Після прожитих двох років у шлюбі, ми отримали божественний подарунок: я народила донечку! Кращого й бажати не можна! Синочок є, донечка теж, чоловік — люблячий і дбайливий. Що ще потрібно жінці для щастя? З фінансами теж проблем не було, звісно не багачі, але голодні і голі не сидимо, чоловіка теж все влаштовує, обіймає, цілує, значить все гаразд.

Щастю не було меж, як я вважала, проте доля була на моєму боці. Через півтора року після народження донечки, у нас з’явився ще один синочок! Я була найщасливішою жінкою на всій землі, а чоловік був готовий носити мене на руках цілу вічність! У нас два синочка-ангелочка і красуня донечка.

Найстаршому сину от-от мало виповнитися сім рочків. Слухняний хлопчик, який мені й батьку допомагав. Як виявилось згодом, він завжди вважав мене своєю біологічною мамою, тому я й почула з перших днів це заповітне слово. Це й не дивно, що може пам’ятати дитина у віці трьох років? Ось і хлопчик вважав, що я завжди була поруч.

До цього часу, я ще не один раз заводила тему усиновлення, та, як і завжди, від чоловіка почула: “На все свій час!”. Вже розпочиналась школа. Син ішов у перший клас і тут раптом чоловік сам поставив мені питання, чи не передумала я ще усиновити хлопчика. Відповідь була впевнена і категорична: “Ну звісно, що хочу! Давно вже пора! Бо, як в анекдоті, чесно. Знаю, що син мій, а довести не можу!

Стос документів був зібраний, все оформили, мене записали мамою. Ну нарешті, я офіційно мама трьох чудових дітей! Опісля наважилась спитати чоловіка, в чому річ. Чому раніше не схвалював цього? Хтось із вас здогадався в чому причина? Так, от, він хвилювався! Переживав, що наше життя з ним не складеться, ми розведемось і найстрашніше, що після народження власних дітей, моє відношення до його сина зміниться. Мене охопила хвиля змішаних відчуттів і давши волю емоціям я обізвала його ідіотoм. Роздумуючи дійшла висновку, а я б теж боялась. Його вже один раз доля покарала, то як він може так одразу довіряти? Загалом, я перепросила і тепер в будинку, як і раніше панують злагода і любов!

Пройшло чимало років відтоді. Старшому сину вже 18, донечці 15, а найменшому 13. Найстарший син самотужки вступив до інституту архітектури, ми оплатили тільки підготовчі курси. Наша гордість, красень, а, який розумний виріс! Зараз з чоловіком відкладаємо йому на машину. Хоче мати власне авто, та це й не дивно, молодий, хоче бути вільним і незалежним. Хлопець він серйозний, до всього підходить відповідально. Плануємо на 20 років зробити йому подарунок, відкладаємо давно, тож на бюджетний варіант вистачить. Та це не головне. От, що було далі! У сина якраз розпочалась зимова сесія і тут, як грім серед ясного неба…

Як завжди, на вихідні, син приїхав додому. Ми живемо у маленькому містечку, тож інститутів, як ви розумієте у нас немає. Він навчався в області, куди приблизно години дві їхати автобусом. І от, суботнього ранку я поралась на кухні, старший син з батьком були в сусідній кімнаті, молодші порозбігались, донька з друзями гуляє, а молодший син грається у дворі. Тут чую розмову моїх хлопців з сусідньої кімнати. Гострим слухом, я могла похизуватись завжди. Чула все, навіть те ще, що мені чути не обов’язково.

Син розповідав чоловіку, що він помітив, як вже десь протягом чотирьох місяців за ним пильнує якась жінка. Не зустрічає з широкими обіймами, і не пропонує познайомитись, а просто здалеку пильно дивиться. І дорогою додому теж йде слідом за ним. Син навіть перестав ходити провулками між будинками, щоб скоротити шлях. Тільки людними, освітленими вулицями.

Від почутого мене ніби струмом вдарило! Якась тітка переслідує мого сина, а я сиджу на кухні склавши руки! Хлопець він у мене видний, а всяких хворих на голову диваків предостатньо. Одним словом, я зателефонувала на роботу і попередила, що трохи затримаюсь в понеділок зранку. З колективом стосунки хороші, завжди прикриють перед начальством. Вихідні закінчились, настав час провести сина до автостанції й подивитись на цю дамочку! Подивилась!

Хочете вірте, а хочете ні, та побачивши її я ледь не знепритомніла. Ви не подумайте, жінка я не слабкодуха і далеко не боягузка, особливо коли мова йде про моїх дітей. Без жодної ДНК експертизи було зрозуміло, горе-матінка намалювалась, без заперечень! Мій син завжди був дуже уважним і помічав найменші дрібниці, тому як не помітив очевидної схожості з даною особою, навіть не знаю. Хоча він був малюком, коли та покинула його, тому, мабуть, і подумати нічого такого не міг. Швидко все обдумавши вирішила — відправлю сина і піду поговорю з цією “матінкою” віч-на-віч. 18 років десь шлялася і тут на тобі, “цілуйте, обіймайте мене”! Але поки розпрощались дамочка зникла, ніби під землю провалилась!

Місяць часу, ми з чоловіком не знаходили собі місця. І от знову вихідні. Чоловік зустрів сина, але “матуся” не з’являлася. Та в годині дев’ятій вечора, це нещастя приперлось до нас додому! І одразу з порогу заявила: “Привіт, синочку, я твоя мама!” Що? Мама!!! Мама?!! Яка ти, до бiса, мама???!! Де ж ти була, коли новонароджене немовля залишилось на руках 20-ти річного хлопця, який зі шкури ліз, щоб прогодувати й одягнути дитину, коли він не зімкнувши очей, всю ніч сидів біля ліжечка? Де ти тоді була, мама, блiн?! Коли я з 4-х річним хлопчиком на руках бігла посеред ночі до лікарні. У дитини гарячка, судоми, не вистачає повітря, а всі машини швидкої допомоги на викликах. Де була, ти, твaрюко? Заявилась вона, мамою кличте, столи накривайте, пригощайте!

Син в шоці, чоловік розгубився і тільки я кипіла бажанням роздерти цю даму, та виперти її якнайшвидше за двері! І тут…

— Мамо, то це все правда, що люди кажуть, ти не моя рідна мама? – повернувшись до мене спитав син. Ну, що вам, люди, своїм життям не живеться то? Навіщо пхаєте свого носа туди, куди не просять? Доброчинці ви недорoблені (вибачте, будь ласка)! Я навіть не знала, що сказати й врешті відповіла: “Рідна, синочку, тільки не біологічна!”.

Знаєте, що було далі? Він підійшов і обійняв мене! Так міцно, неначе боявся втратити назавжди. А потім тихенько прошепотів на вухо: “Це ти моя мама! Одна — єдина!!!”

Я завжди була жінкою сильною духом, рідко давала волю почуттям і ніколи не дозволяла собі плакати. Та зараз, признаюсь чесно, мої очі заблищали, я вже не змогла опиратись. Сльози лилися горохом по щоках, а я відчувала одночасно і сором, і щастя. А як не радіти, коли ось він, твій рідний, якому окрім тебе ніяка інша мама не потрібна! Навіть, якщо їх і пов’язували гени. Це МІЙ СИН і крапка! Як перед законом, так і перед Богом та людьми!

Цю горе-маму ми випровадили, син навіть не став слухати її пояснень і вибачень. Та й бажання розмовляти з нею не мав. Коли його батько 18 років назад просив її не робити дурниць, та теж не захотіла слухати. Тепер ми живемо, як і раніше, душа в душу, і навіть ніхто не згадував ту історію. Це ще пощастило, що молодші діти нічого з того не почули, адже час вже був пізній і добре натомившись за весь день, вони міцно спали.

Навіщо я вам це розповіла?

Жінки, дівчата, не бійтеся зв’язувати своє життя з чоловіками, в яких є діти. Хай їх буде і п’ятеро! Всім діткам потрібна мама, потрібна материнська ласка і любов, розуміння того, що їх приголублять, підтримають в будь-якій ситуації!

Навіть, якщо дитина вже доросла, будьте мудрими, проявіть терпіння і вам обов’язково вдасться знайти спільну мову. Тільки не тисніть на них! Запам’ятайте — НА ВСЕ СВІЙ ЧАС! І до речі, чоловіків це теж стосується!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

1 × three =

Наречений з “приданим”. Чи стала я рідною мамою?