Наша родина не така, як усі. Не тому, що мама виховувала мене сама. Таких сімей якраз багато. Просто, відносини у нас з мамою були, м’яко кажучи, не такі, як у людей. Жодного разу вона мене не обійняла, не поцілувала, не приголубила. Скільки себе пам’ятаю, вдома мама ніколи не посміхалася. У спілкуванні з іншими людьми – так, а от мені – ніколи. Я так старалася, щоб хоча б раз мама мене похвалила, але, максимум, що могла від неї почути – це сухе «добре». Тепер я знаю причину такої поведінки, та краще б ця таємниця так і залишилася нерозкритою

Свого батька я ніколи не бачила. Скільки себе пам’ятаю, ми з мамою були лише удвох. Багато разів намагалася розпитати у мами, чому мій тато не з нами, де він зараз, якою він був людиною? Але вона не хотіла нічого розказувати, лише одного разу обмовилася, що я на нього дуже схожа. Перевірити, так це, чи ні, я не могла, адже у нашому домі не було жодної фотографії батька, жодної речі, яка б йому належала. Здається, мама навмисно стерла зі свого життя та зі своєї пам’яті усе, що про нього нагадувало.

Наша родина не така як усі. Не тому, що мама виховувала мене сама. Таких сімей якраз багато й навіть дуже. Мама так і не вийшла повторно заміж. За усі роки мого дитинства та юності не бачила поряд з нею жодного чоловіка, не помітила жодного натяку на якість особливі стосунки. Усю себе вона присвячувала виключно мені. Тільки от відносини у нас з мамою були, м’яко кажучи, не такі, як у людей. Мама завжди турбувалася, чи я поснідала, пообідала, повечеряла, чи тепло я одягнена, чи достатньо у мене кишенькових грошей. Так, я ніколи не відчувала себе обділеною її увагою. Тільки от жодного разу мама мене не обійняла, не поцілувала, не приголубила.

А ще, скільки себе пам’ятаю, вдома мама ніколи не посміхалася. У спілкуванні з іншими людьми – так, а от мені – ніколи.

Я так старалася, щоб хоча б раз мама мене похвалила. Завжди в усьому була першою, закінчила школу з золотою медаллю, вступила до університету на бюджет, отримувала підвищену стипендію. Навіть перелічити не можна усі оті численні конкурси та олімпіади, у яких я перемогла. Уся моя кімната заставлена нагородами та обвішана грамотами й подяками у рамочках. Їх мама дбайливо виставляла на видному місці, але, максимум, що я могла від неї почути – це сухе «добре».

Я вступила до університету в іншому місті й стала жити в гуртожитку. Коли вперше поїхала надовго із дому, то у маминих очах на прощання побачила не тугу через розставання з єдиною донькою, а, як це не дивно, полегшення. Спочатку я телефонувала мамі щодня, а потім усе рідше та рідше. Нам не було про що говорити. Я їй щось розказувала, а вона у відповідь мовчала. Виходив не діалог, а якийсь монолог.

Не так давно я нарешті дізналася причину такої поведінки моєї мами, та краще б ця таємниця так і залишилася нерозкритою.

Мама потрапила до лікарні, серце раптово прихопило. Я б і не знала, якби сусідка не повідомила. Відразу примчалася додому, сиділа біля мами, доки вона не пішла на поправку. Звичайно, що весь час бути у лікарні я не могла, а вдома було якось тоскно. Щоб чимось себе зайняти, виріши влаштувати генеральне прибирання. Несподівано між маминими речами знайшла документи, з яких дізналася, що мене удочерили.

Довго не наважувалася запитати про них у мами, понад рік. Боялася за її здоров’я. Не витримала, коли повідомила їй, що збираюся заміж, а вона ніяк на це відреагувала.

Я плакала, вперше і востаннє на неї кричала, вимагала усе розказати. І мама розказала.

Мій батько жив на дві родини. Мама дізналася про це, коли інша жінка прийшла до них додому, привела мене дворічну й залишила на порозі. Це була моя біологічна мати. Вона пішла тоді із життя, не змогла пережити такої кривди, адже до того моменту про зраду коханої людини нічого не знала. Мого батька совість зовсім не мучила. Він зібрав речі й зник із нашого життя. Мама не стала мене віддавати органам опіки, вона мене удочерила. Страшно навіть уявити, що було у неї всередині усі ці роки, які думки, які переживання.

Як тепер жити далі, я не знаю. Дуже люблю свою маму, хочу бути з нею, але чи хоче вона цього?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

four × four =

Наша родина не така, як усі. Не тому, що мама виховувала мене сама. Таких сімей якраз багато. Просто, відносини у нас з мамою були, м’яко кажучи, не такі, як у людей. Жодного разу вона мене не обійняла, не поцілувала, не приголубила. Скільки себе пам’ятаю, вдома мама ніколи не посміхалася. У спілкуванні з іншими людьми – так, а от мені – ніколи. Я так старалася, щоб хоча б раз мама мене похвалила, але, максимум, що могла від неї почути – це сухе «добре». Тепер я знаю причину такої поведінки, та краще б ця таємниця так і залишилася нерозкритою